Состав и формы бухгалтерской отчетности (СКЛАД І ФОРМИ БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ)

метою відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до

фінансової звітності включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які

раніше вже було відображено в бухгалтерському обліку. Джерелом інформації

для складання фінансових звітів є дані бухгалтерського обліку: сальдо й

обороти за рахунками та субрахунками, деякі показники аналітичного обліку.

Тому такою важливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями

фінансових звітів.

Складанню звітів повинен передувати аналіз усіх показників, які до них

входять. І якщо якісь із них не відповідають зазначеним критеріям,

необхідно виконати відповідні коригування.

Крім того, фінансові звіти повинні відповідати певним якісним

характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До

них належать:

- дохідливість і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі

мають достатні знання і зацікавленість у сприйнятті інформації, яка

міститься у фінансових звітах);

- доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають

інформацію, яка “…впливає на прийняття рішень користувачами, дає

змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події,

підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому”, а

достовірною вважають інформацію, яка “…не містить помилок та

перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів

звітності”;

- порівнянність, можливість порівнювати фінансові звіти підприємства

за різні періоди, а також фінансові звіти різних підприємств.

Конкретний зміст статтей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1

визначено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна

містити дані про:

. підприємство;

. дату звітності та звітний період;

. валюту звітності та одиницю її виміру;

. відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

. облікову політику підприємства та її зміни;

. консолідацію фінансових звітів;

. припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

. обмеження щодо володіння активами;

. участь у спільних підприємствах;

. виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

. переоцінку статей фінансових звітів;

. іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями

(стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій

звітності, включає:

- назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства

(країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

- короткий опис основної діяльності підприємства;

- назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство,

або назву його материнської (холдингової компанії);

- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного

періоду.

3. Принципи підготовки бухгалтерської звітності

Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій

практиці регулюються положеннями (стандартами), які розробляють професійні

організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та

грунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових

звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського

обліку.

В Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в

Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”

та конкретизовано в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського

обліку. Методологічні засади застосування нового Плану рахунків

бухгалтерського обліку та обліку окремих господарських операцій викладено у

відповідних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Закон надає підприємствам право самостійно визначати обліку політику

та розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського)

обліку, звітності і контролю. Отже, держава встановлює правила й процедури

обробки економічної інформації та складання фінансової звітності тільки для

зовнішніх користувачів.

Загалом, ознайомившись з нововведеними принципами бухобліку та

звітності, які передбачені МСБО, можна вважати, що українські бухгалтери

керувалися ними у своїй практичній діяльності задовго до їх письмового

викладу. Але робили вони це неусвідомлено, оскільки вітчизняні підручники і

посібники з бухгалтерського обліку не містили словесного опису принципів,

тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім бухгалтерам ці відомості

вже з перших днів їх знайомства з предметом.

Майже усі перелічені у МСБО принципи не є абсолютно новими для

вітчизняних бухгалтерів, окрім хіба принципу обачності.

Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого

методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності

витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським

підприємствам. Можна сказати, він діє навпаки. Підприємці прагнуть показати

у звітності якомога більше витрат і, відповідно, менше доходів з метою

мінімізації податкових платежів, оскільки до користувачів фінансової

звітності в основному зараховують переважно податкові органи. Щодо інших

користувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів, постачальників)

то, як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в отриманні

достовірної фінансової інформації про підприємство. Тому керівники

підприємств і не прагнуть показати своє підприємство у вигідному світлі.

Інакше кажучи, немає інтересу до інформації – немає і потреби у її

розкритті.

Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати

об’єктивну інформацію про стан справ.

На відміну від українських, американські та західноєвропейські

бізнесмени прагнуть прикрасити показники фінансово-майнового стану своїх

підприємств, оскільки для них набагато важливіше показати користувачам

фінансової звітності, що бізнес розвивається успішно, фінансовий стан

стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність висока. Усе це обіцяє

інвесторам та акціонерам високі відсотки та дивіденди.

Щодо решти принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і

раніше, бо без них облік був би неможливим, тому вони й принципи (засади,

база). Саме до таких принципів належать: автономність, безперервність,

історична собівартість, єдиний грошовий вимірник тощо.

Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і

зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів,

капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і

зобов’язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною,

відокремленою від засновника субстанцією.

Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на

баланс активів їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або

придбання, тобто за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів

оцінки активів (ринкова вартість, справедлива вартість тощо) слід

застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити з

високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною

собівартістю не відповідає економічній доцільності їх придбання.

Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що

вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах

бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно

від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні.

Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає,

що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під

час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до

однієї.

Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у

тому, що облік всіх господарських операцій (реєстрацію фактів

господарського життя) слід здійснювати відповідно до сутності цих операцій

та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної форми.

Такий принцип як безперервність можна розглядати подвійно: власне як

принцип і як умову (припущення). У міжнародних стандартах безперервність

бухгалтерського обліку розглядають саме як припущення.

Безперервність полягає у тому, що оцінка активів і зобов’язань

здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства

продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація в недалекому

майбутньому не очікується.

Поряд з тим, безперервність бухгалтерського обляку полягає не тільки в

тому, що підприємство діє необмежено довго і продовжуватиме діяльність у

осяжному майбутньому, а й у тому, що наслідки операцій, що їх відображають

на рахунках, можуть правильно визначатися лише з урахуванням наслідків

попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве сальдо не може бути визначене

без урахування початкового сальдо. У сальдовому балансі ніколи не буде

рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде враховано у

загальному підсумку валюти балансу. При цьому не має значення переривало

підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час чи ні. Сальдо – обороти –

сальдо тощо – це безперервний ланцюг.

Якщо принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його

значення полягає у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в

близькому майбутньому не очікується його ліквідація. А у випадку,

наприклад, банкрутства активи може бути переоцінено за ліквідаційною

вартістю для більш швидкого їх продажу, щоб можна було розрахуватися з

кредиторами.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому,

що ддя визначення фінансового результату звітного періоду необхідно

зіставити доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для

отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і

звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати

грошей. Інакше кажучи поняття доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з

грошовими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО, не є для нас новим,

оскільки уже в процесі обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на

них витрати. Суттєву роль цей принцип відіграє в американському обліку,

тому що американці користуються ним тільки під час підготовки фінансових

звітів, оскільки доходи і витрати вони відображають за фактом оплати.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на

певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний

облік передбачає поділ звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя,

9 місяців) та річну. Обов’язкова подача фінансової звітності передбачає

квартальні періоди та річну.

Згідно принципу повного висвітлення фінансова звітність повинна

містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та

подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування

підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна

бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Річний бухгалтерський звіт підприємства подають за такими типовими

формами:

- № 1 – баланс;

- № 2 – звіт про фінансові результати;

- № 3 - звіт про рух грошових коштів;

- № 4 – звіт про власний капітал;

- примітки до річної фінансової звітності.

Зміст і форма звітів визначаються та регламентуються відповідними

положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Перед початком складання звітності підприємства виконують велику

підготовчу роботу:

- перевіряють повноту відображення в поточному обліку господарських

операцій, оформлюють їх відповідними документами;

- уточнюють розподіл витрат і доходів між суміжними звітними

періодами;

- перевіряють стан розрахунків і списують в установленому порядку

нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську

заборгованість, за якою минули строки позовної давності;

- розподіляють витрати на обслуговування виробництва й управління;

- визначають та списують фінансовий результат;

- перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані

синтетичного та аналітичного обліків;

- перед складанням річного звіту здійснюють повну інвентаризацію.

Розділ 2

Характеристика основних форм бухгалтерської звітності

2.1. Баланс підприємства

Порядок заповнення першої форми фінансової звітності регулюється

положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, де розкриті

основні терміни, зміст статей балансу та порядок визнання, оцінка та

розкриття статей балансу, а також визначена стандартизована форма

звітності, яка передбачає, як і більшість фінансових звітів наявність таких

обов’язкових реквізитів, як: назву підприємства, територія, на якій

зареєстровано підприємство, форма власності, орган державного управління,

галузь діяльності, вид економічної діяльності, одиниця виміру: тис.грн., та

адреса підприємства, а також контрольна сума та дата, на яку складена

звітність. Більшість перелічених показників має свій статичний код, який

вказується у відповідній графі. Наприклад, код підприємства складається з 8-

ми цифр.

Норми зазначеного положення (стандарту) не регулюють порядок складання

балансів банків та бюджетних установ. Малі підприємства при складання

балансу регулюються положенням (стандартом) 25 “Фінансовий звіт суб’єкта

малого підприємництва”.

Особливості складання консолідованого балансу визначаються окремим

положенням (стандартом).

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та

неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал

підприємства.

Різниця між вартістю активів і сумою зобов’язань підприємства

характеризує розмір його власного капіталу.

Не допускається у балансі проводити згортання статей активів та

зобов’язань, крім випадків, передбачених відповідними положеннями

(стандартами).

Баланс складається з двох частин: Активу, де представлені господарські

засоби, та Пасиву, де згруповані їхні джерела. Основним елементом

бухгалтерського Балансу є стаття (активна чи пасивна).

Актив Балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

ІІ. Оборотні активи.

ІІІ. Витрати майбутніх періодів.

Пасив Балансу складається з п’яти розділів:

І. Власний капітал.

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів.

ІІІ. Довгострокові зобов’язання.

ІV. Поточні зобов’язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

Оскільки в балансі відображаються активи (ресурси, контрольовані

підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується,

приведе до надходження економічних вигід у майбутньому), зобов’язання

(заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і

погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства,

що втілюють в собі економічні вигоди) та власний капітал (частина в активах

підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань), то

підсумок активу балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного

капіталу, тобто пасиву балансу.

До активу належать статті, які відображають ступінь рухомого майна

(ступінь ліквідності), предметний стан майна підприємства. Приклади

активних статтей – основні засоби, матеріальні запаси, розрахунки з

дебіторами тощо.

До пасиву належать статті, які показують розмір коштів (капіталу),

вкладених у господарську діяльність підприємства, і ступінь терміновості

повернення зобов’язань. Приклади пасивних статтей – статутний капітал,

прибуток, розрахунки щодо заробітної плати тощо.

У першому розділі активу відображаються

. нематеріальні активи (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума

зносу),

. незавершене будівництво;

. основні засоби (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума зносу),

. довгострокові фінансові інвестиції (які обліковуються за методом участі в

капіталі та інші фінансові інвестиції);

. довгострокова дебіторська заборгованість;

. відстрочені податкові активи;

. інші необоротні активи.

Другий розділ активу містить інформацію про запаси:

- виробничі;

- тварини на вирощуванні та відгодівлі;

- незавершене виробництво;

- готову продукцію;

- товари;

- одержані векселі;

- дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги (чиста

реалізаційна вартість, первісна вартість, резерв сумнівних боргів);

- дебіторську заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими

авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків, інша

поточна дебіторська заборгованість);

- поточні фінансові інвестиції;

- грошові кошти та їх еквіваленти (в національній валюті, в іноземній

валюті та інші обротні активи).

У третьому розділі активу відображаються витрати майбутніх періодів.

Страницы: 1, 2, 3, 4