Парламенты Украины и демократических стран мира

випадках, коли має вагомі підстави для сумнівів щодо адекватності

запропонованої кандидатури відповідній посаді. Затверджені члени кабінету є

підзвітними голові виконавчої влади, президенту країни. Процес затвердження

посадових осіб у США вимагає, щоб

кандидат заповнив дві детальні анкети (одну для виконавчої влади, яку

вивчає відомство з питань урядової етики, другу для відповідного

профільного комітету Сенату). Анкети заторкують професійні, фінансові та

етичні моменти біографії кандидата. Перевірка поданих в анкетах відомостей

здійснюється Федеральним бюро розслідувань. Після цього відбуваються

слухання на відкритому засіданні, які проводить відповідний комітет Сенату.

Слухання можуть бути дуже короткими або тривалими залежно від ступеню

суперечливості кандидатури на урядову посаду. Якщо йдеться про дуже

суперечливі кандидатури, слухання можуть розтягуватися на тижні і навіть

місяці. Фактично вони є парламентським засобом змусити президента зняти

кандидатуру.

Затвердження законодавчим органом кандидатів, поданих президентом на

урядові посади відіграє важливу роль у збереженні американської політичної

системи. Новообраний президент швидко переконується, що ефективна

діяльність уряду вимагає тісної співпраці між законодавчою та виконавчою

гілками влади. Крім того, оскільки у США часто виконавча й законодавча

влади контролюються різними політичними партіями, то відсутність з боку

президента реального бажання ефективно співпрацювати з опозиційною партією,

а також із законодавчою владою, робить адміністрацію нездатною ефективно

функціонувати. Очевидно, що особи, що отримують призначення на посади в

уряді за допомогою процедури схвалення парламентом, повинні більш уважно

зважати на вимоги законодавчої влади.

В Україні Верховна Рада має наступні установчі функції відповідно до

статті 85 Конституції:

• надання згоди на призначення Президентом України прем'єр-міністра

України;

• призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів

Рахункової палати;

• призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини;

• призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного

банку України за поданням Президента України;

120

• призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку

України;

• призначення половини складу Національної ради України з питань

телебачення і радіомовлення;

• призначення на посади та припинення повноважень членів Центральної

виборчої комісії за поданням Президента України;

• надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад

Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду

державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і

радіомовлення України;

• надання згоди на призначення Президентом України на посаду

Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному

прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

• призначення третини складу Конституційного Суду України;

• обрання суддів безстрокове;

• призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату

Верховної Ради України.

Важливою державотворчою функцією Верховної Ради є призначення виборів

Президента України, який обирається громадянами на основі загального,

рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на

п'ять років. Верховна Рада має право також усунути Президента України з

поста з застосуванням процедури імпічменту у випадку вчинення ним державної

зради або іншого злочину.

Відповідно до статті 92 Конституції України Верховна Рада може виключно

через закони унормовувати структуру і діяльність органів виконавчої влади,

національної безпеки, суду, прокуратури, органів дізнання і слідства,

нотаріату, органів і установ виконання покарань, адвокатури, статистики та

інформатики.

Верховна Рада України визначає територіальний устрій України, статус

столиці України, спеціальний статус міст України.

Верховна Рада України має право достроково припинити повноваження

Верховної Ради Автономної Республіки Крим за висновком Конституційного Суду

про порушення нею Конституції України або законів України.

Верховна Рада України затверджує структуру, чисельність, функції

Збройних Сил України, Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх

справ України.

2.2.4. Бюджетне - фінансові функції парламенту

Бюджетно-фінансові функції парламенту полягають у розробці і

затвердженні національного бюджету. Це право обумовлюється Конституцією

країни, регламентом парламенту і законодавчими актами.

Парламент приймає Бюджетну резолюцію, яка встановлює основні показники

прибуткової і видаткової частин бюджету. Відповідно до прийнятої

парламентом Бюджетної резолюції уряд розробляє Державний бюджет, у якому

чітко визначає джерела і рівень фінансових надходжень, а також всі

необхідні витрати за певними категоріями і розподіл фінансів між

регіональними бюджетами.

Бюджет, розроблений урядом і узгоджений з бюджетним комітетом,

подається на розгляд парламенту. Парламент має певні часові межі для його

розгляду і прийняття. Неприйняття бюджету парламентом у багатьох країнах

призводить до відставки уряду.

Складення і затвердження бюджету є копіткою справою, що пов'язана з

вирішенням питань раціональності розподілу бюджетних коштів за категоріями

видатків та між регіональними бюджетами. В умовах дефіциту ресурсів і

розмаїття цілей політичних діячів, задіяних в процесі прийняття державного

бюджету важко досягти оптимальності розподілу грошей між відомствами,

установами, регіонами тощо.

Державний бюджет складається у відповідності до бюджетної системи

країни, системи оподаткування, рівня податків і зборів, засад створення і

функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків,

порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу,

а також порядку випуску та обігу державних цінних паперів.

Організація державних надходжень і видатків через бюджет надає

можливість парламенту здійснювати постійний контроль діяльності уряду.

2.2.5. Внутрішньополітичні функції парламенту

Внутрішньополітичні функції парламенту визначаються конституцією

держави. Вони обумовлюються тими повноваженнями парламенту, які надаються

йому для забезпечення політичних, економічних, соціальних, культурних і

екологічних прав громадян.

Верховна Рада України має в цій сфері наступні повноваження:

• затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального,

національно-культурного, науково-технічного розвитку, охорони

довкілля;

• затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не

підлягають приватизації;

• визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної

власності;

• прийняття відповідних законів щодо основ соціального захисту, форми

і виду пенсійного забезпечення, засад регулювання праці і

зайнятості, шлюбу сім'ї, охорони дитинства, материнства, виховання,

освіти, культури, охорони здоров'я, екологічної безпеки.

2.2.6. Зовнішньополітичні функції парламенту

Парламент може мати суттєвий вплив на ведення міжнародних справ

країною. В обсяг його повноважень входить визначення основних засад

зовнішньої політики. Однак парламенти непридатні для ведення повсякденної

роботи у сфері міжнародних відносин, для цього відповідні повноваження

надаються спеціальним державним установам виконавчої гілки влади

(наприклад, Міністерству закордонних справ).

Виконавча влада відповідає за ведення міжнародних справ, бо навіть

прогнозований перебіг подій на міжнародній арені потребує

негайної реакції. Міжнародні переговори, як правило, потребують фахівців-

дипломатів і конфіденційного обговорення. Парламент у такому режимі діяти

не може. Проте він слідкує за діями уряду на міжнародній арені, може

обговорювати політику і дії уряду, і навіть ініціювати свої власні

розслідування з приводу міжнародних проблем.

До повноважень парламентів належить також ратифікація міжнародних

договорів. У більшості країн з двопалатними парламентами договори

затверджуються на засіданнях нижньої палати. У Мексиці це право належить

Сенатові, а в Перу договори затверджуються на спільних засіданнях обох

палат. У Швейцарії найважливіші міжнародні договори повинні виноситися на

референдум на виогу не менше 50000 громадян. Інші угоди або договори можуть

виноситись на референдум за рішенням Федеральних зборів. Питання про участь

у таких організаціях, як Організація Об'єднаних Націй (00Н), підлягають

обов'язковому вирішенню через референдум.

Ратифікація міжнародних договорів, як правило, здійснюється простою

більшістю голосів. Однак є й винятки. Наприклад, Сенат США, який має

особливо великі повноваження у сфері ратифікації міжнародних договорів,

кожний договір, укладений президентом, повинен схвалити більшістю у дві

третини голосів. Так, після Першої світової війни Сенат не ратифікував

Версальський договір.

Ратифіковані міжнародні договори іноді вимагають внесення змін у діюче

законодавство. Тому при розгляді таких договорів парламенти перш за все

аналізують їх на відповідність конституції і діючому законодавству. При

невідповідності конституційним нормам договір не може бути ратифікованим,

що й мало місце при розгляді Версальського договору Сенатом Конгресу США.

Більшість парламентів створює комітети з закордонних справ, а в країнах

з двопалатними парламентами такі комітети створюються здебільшого кожною з

палат. Ці комітети можуть провадити розслідування міжнародних і відомчих

проблем, а також викликати міністрів і підлеглих їм посадових осіб для

свідчень.

Більшість конституцій країн розвинутої демократії надають урядові право

оголошувати надзвичайний стан. В умовах надзвичайного стану уряд повинен

мати можливості діяти швидко без уз-

годження своїх дій з парламентом. В деяких країнах, наприклад, Австрії,

Мальті, Мексиці і Сполучених Штатах Америки, право оголошувати війну

належить тільки законодавчому органові. Однак це положення в деяких з

вищезазначених країн можна процедурне обійти. Так, США вели корейську і

в'єтнамську війни без їх оголошення Конгресом. Внаслідок цього в 1973 році

Конгрес прийняв Закон про військові повноваження, який надав Конгресу

більших можливостей в сфері контролю за відправленням військ за кордон.

Верховна Рада України в області зовнішньополітичних відносин має

наступні повноваження:

• визначення засад зовнішньої політики;

• надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів;

• денонсація міжнародних договорів;

• прийняття законів про зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну

діяльність;

• оглошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;

• схвалення рішення Президента про використання Збройних Сил України

та інших формувань у разі агресії проти України;

• схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам;

• про направлення підрозділів Збройних сил до інших держав;

• про допуск підрозділів інших держав на територію України;

Основа зовнішніх політико-правових відносин України закладена у

Декларації про державний суверенітет України, якою проголошено

рівноправність у зовнішніх зносинах і намір стати нейтральною позаблоковою

державою, яка безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі і

європейських структурах та визнає пріоритет загальноприйнятих норм

міжнародного права.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Верховна Рада

прийняла Постанову "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет у

сфері зовнішніх зносин" і зобов'язала Кабінет міністрів передбачити в

Державному бюджеті статтю видатків на зов-

нішньополітичну діяльність, розробити й подати на розгляд Верховної Ради

проекти законів, що мають регулювати зовнішньополітичні та

зовнішньоекономічні відносини з іншими державами, а також створити систему

підготовки кадрів для органів зовнішніх зносин.

З часу здобуття незалежності України Верховна Рада прийняла низку

законів у сфері зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності:

• Про зовнішньоекономічну діяльність (16.04.1991р.);

• Про захист іноземних інвестицій в Україні (10.09.1991 р.);

• Про дію міжнародних договорів на території України (10.12.1991р.);

• Про внесення змін до закону України "Про іноземні інвестиції" (14.10

1992р.);

• Про міжнародні договори України (22.12.1993 р.);

• Про режим іноземного інвестування (10.03.1996 р.);

• Про вступ України до Міжнародного валютного фонду (03.06.1992р.);

• Про вступ України до Міжнародного банку реконструкції та розвитку

(03.06.1992 р.);

• Про вступ України до Міжнародної фінансової корпорації

(03.06.1992р.);

• Про вступ України до Міжнародної асоціації розвитку та

багатостороннього агенства по гарантіях інвестицій (03.06.1992р.);

• Про міжнародний комерційний арбітраж (24.02.1994 р.).

Укладені і ратифіковані Верховною Радою міжнародні договори становлять

невід'ємну частину законодавства України.

Верховна Рада України приєдналася до 6 міжнародних конвенцій з питань

боротьби зі злочинністю, до конвенцій і договорів з проблем екології.

Верховна Рада України прийняла закони про приєднання до Договору про

нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, Віденської конвенції

про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Генеральної угоди про

привілеї та імунітет Ради Європи 1949 року.

126

Верховна Рада України плідно співпрацює з міжнародними організаціями,

такими як Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, Організацією з безпеки

та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Парламентською Асамблеєю Чорноморського

економічного співробітництва (ПАЧЕС), Міжпарламентською Асамблеєю країн

Співдружності Незалежних Держав (МПА) тощо.

Виконуючи роботу у відповідних комітетах Верховної Ради України,

народні депутати мають можливість брати участь у роботі міжнародних

парламентських асоціацій. Ці асоціації організують конференції, семінари,

провадять інші види діяльності, під час яких парламентарі країн-членів цієї

оргнанізації отримують нагоду зустрічатися зі своїми колегами, знайомитися

з проблемами одне одного й обговорювати питання, що становлять спільний

інтерес. Такі зустрічі можуть впливати на рішення, що приймаються Верховною

Радою.

2.3. ВІДНОСИНИ МІЖ ЗАКОНОДАВЧОЮ І ВИКОНАВЧОЮ ГІЛКАМИ ВЛАДИ

2.3.1. Парламенти у системі органів державної влади країн розвинутої

демократії

Парламенти відіграють визначну роль у системі державного управління.

Саме вони забезпечують і гарантують демократичний устрій.

Парламенти мають різний вплив на дії виконавчої і судової влад, а отже

і на суспільно-політичне життя країни. Це обумовлено положеннями

конституції держави, а саме, тими повноваженнями, які надані парламенту у

системі державного управління. Як було зазначено вище, демократичні

суспільства знають три форми державного правління: парламентська

республіка, президентська республіка і парламентсько-президентська

республіка.

В Канаді глава держави (Генерал-губернатор) призначається королевою

Великобританії, у Великобританії главою держави є монарх. Ці держави мають

парламентську форму правління. У них кабінети міністрів і парламент

контролюються однією партією або коаліцією партій. Парламент обирає прем'єр-

міністра, який одно-

ВИСНОВОК

Підсумовуючи ггцмдіту, зазначимо, що хоча парламентський спосіб прийняття

Конституції України певною мірою зберіг законодавчу гілку від того

усіченого державно-правового статусу, який був змодельований президентським

проектом Основного Закону і намічався для прийняття його непарламентським

шляхом, через референдум, перспектива подолання Верховною Радою

антидемократичної тенденції зниження її ролі в системі розподілу влад і на

базі нової Конституції пов'язана з дуже великими труднощами. Як свідчить

здійснений аналіз, конституційний аспект проблеми в недосконалості,

прогалинах та обмеженості конституційних гарантій розвитку українського

парламентаризму.

Зміцнення позицій Верховної Ради вимагає інтенсивних, конструктивних та

всебічних зусиль, покликаних добудувати та вдосконалити правовий фундамент

становлення і розвитку парламентських інститутів шляхом: 1) змін та

доповнень Конституції; 2) розробки і прийняття конституційних законів та

інших актів; 3) тлумачення Конституції, особливо системного. Цілісна

система правового забезпечення діяльності Верховної Ради має вибудувати

міцний заслін наступу і натиску на парламентаризм, закріпити всебічні,

суворі і повні нормативні гарантії, які б, з одного боку, гарантували

провідне місце законодавчої влади в державному механізмі, а з іншого —

забезпечували повнокровне і ефективне зідйснення Верховною Радою

загальновизнаних світом парламентських прерогатив, зокрема:

прийняття законів, бюджетна та структуроутворююча сфери, парламентський

контроль.

Інший напрямок зміцнення парламентських інститутів в існуючих умовах

Страницы: 1, 2, 3, 4