Право власності юридичних осіб

2. Право власності юридичних осіб

2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб.

Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід

згадати, що у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається, що

власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян,

колективної і державної власності.

Власність громадян створюється і примножується за рахунок іхніх

доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власного

господарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції

та інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах,

передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи в

розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її

форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і

особистих потреб.

Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить одному

громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового або

селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не

має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної

власності.

До колективної власності належить власність орендних підприємств,

виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських

товариств, господарських асоціацій та інших об’єднань, що мають статус

юридичної особи.

Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державна

власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність

автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і зупиняючись конкретніше на праві власності

юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної

особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними

особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від

свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки,

бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському

суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є “певним структурним

утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і

розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє

обличчя у цьому обороті”[4].

За чинним Цивільним кодексом України та Законом України “Про

власність” суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні

особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні

організації, політичні партії, об’єднання). Дещо інші правомочності

встановлені для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на

праві повного господарського відання (пункт 1 статті 37 Закону України “Про

власність”) чи на праві оперативного управління (пункт 1 статті 39 Закону

України “Про власність”).

Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із

Законом України “Про власність” до колективної форми власності.

Перелік майнових об’єктів, джерела формування власності юридичних осіб

передбачені в Законах України “Про власність”, “Про господарські

товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську

кооперацію” “Про об’єднання громадян” та інших.

2.2. Право власності господарських товариств.

Господарські товариства створюються і діють на підставі Закону України

“Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року, який визначає

поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і

обов’язки їх засновників та учасників.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України “Про

господарські товариства “ визнаються підприємства, установи, організації,

створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом

об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання

прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами і одноосібними власниками

майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті

господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб’єктом

права власності господарських товариств виступають господарські товариства

як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише

зобов’язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а

також претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідації

товариства ( ліквідаційну квоту ).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших

суб’єктів права власності є можливість добровільного об’єднання майна та

зусиль учасників для створення ними нового суб’єкта господарської

діяльності.

Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні

ознаки:

1) договір учасників як підстава виникнення;

2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової,

самостійної організації;

3) виникнення права власності товариства в цілому ( при збереженні

прав учасників зобов’язального характеру ) на майно, передане учасниками

або одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної мети діяльності ( отримання прибутків );

5) необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даної

організації.

Об’єктом права власності господарського товариства відповідно до ст.

26 Закону України “Про власність” і ст. 12 Закону України “Про господарські

товариства” є:

- грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;

- виготовлена продукція;

- доходи, одержані від господарської діяльності;

- майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Вкладами учасників і засновників товариства можуть бути будинки,

споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери,

грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Закони України “Про власність” і “Про господарські товариства” надають

право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а

саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадку

право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає

лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у

вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками

товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним

майном.

Вкладом також можуть бути об’єкти інтелектуальної власності, які також

підлягають оцінці учасниками товариства.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство має певні особливості, а тому законодавець

окремо врегулював питання щодо об’єктів його права власності.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про власність” об’єктом права

власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу

акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше

майно, набуте на підставах, незаборонених законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 24 Закону України “Про

господарські товариства” є товариство, яке має статутний фонд, поділений на

визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, які

випускаються акціонерними товариствами, розповсюджуються шляхом або

відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі (відкрите акціонерне

товариство), або тільки між засновниками(закрите акціонерне товариство).

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації,

державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше

не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і

учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно

називається вкладом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це

виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу

облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від

продажу акцій, пожертвування тощо.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з

установчим договором, інші акціонери – на умовах договору купівлі-продажу

акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна

засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської

діяльності інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правових

договорів (купівлі-продажу, кредитних та інше).

Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств у

процесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновником

таких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управляти

державним (комунальним) майном – за корпоратизації чи орган приватизації

(орган місцевого самоврядування – щодо відчуження комунального майна) – за

приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава

чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.

Єдиним установчим документом такого товариства є статут.

Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділене на

фонди. В обов’язковому порядку створюється статутний і резервний

(страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов’язковим є

фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або

установчими документами товариства.

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів

учасників у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності

в розмірах, визначених установчими документами.

Для окремих видів господарських товариств законодавець встановив

визначені розміри і порядок створення статутного капіталу.

Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств

становить суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а для

товариств з обмеженою відповідальністю - 100 мінімальним заробітним платам

(ст.ст.24 і 52 Закону України “Про господарські товариства).

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини 3

і 4 ст.13 Закону України “Про господарські товариства”) встановлюються

певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний

фонд (забороняється для цього використовувати бюджетні кошти, кошти

одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження

платоспроможності юридичних осіб – засновників відкритих акціонерних

товариств (АТ) (їх фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні

внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторська

фірма).

Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але

згідно зі ст.14 Закону України “Про господарські товариства” він не може

бути меншим 25% статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок

щорічних відрахувань, але не менше 5% суми чистого прибутку і

використовується для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники

зобов’язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і в терміни, які

передбачені статутними документами.

Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповідно

розподіляються прибутки і збитки товариства.

Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядку

передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому

товариству.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна

товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна

йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту

виходу.

На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий

повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником

товариству тільки в користування повертаються в натуральній формі без

винагороди..[5].

Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженою

відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв’язку зі смертю) і до

правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові

правонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товариства

прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видаються у грошовій

чи натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або

ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на

день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір

статутного фонду товариства підлягає зменшенню.[6]

У період функціонування товариства залежно від результатів його

діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення

повністю всіма членами своїх вкладів (оплати акцій). Акціонерне товариство

має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції

повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальною. Збільшення

статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з

цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну

облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна

засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської

діяльності інших дій, не заборонених законом.

Акціонерне товариство не має права випускати акції для покриття

збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної

вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у

їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного

фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше

як через 6 місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів

передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власникові акцій збитки, пов’язані

із змінами статутного фонду.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності

з дня внесення змін до державного реєстру.

Відповідно до ст.41 ЗУ “Про господарські товариства” нині вищим

органом акціонерного товариства є загальні збори.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво

його поточною діяльністю є правління або інший орган, передбачений

статутом. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та

організовує виконання їх рішень.[7]

Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює

ревізійна комісія . Відкритим акціонерним товариством може створюватись

рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контрольні

функції.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори

учасників. Також, створюються виконавчий орган – колегіальний (дирекція)

або одноособовий (директор).

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою

відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами

учасників з їх числа в кількості не менше 3 осіб.

Ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма

учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені

товариства.[8]

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки

учасниками з повною відповідальністю.

Якщо в товаристві є тільки один учасник, управління справами він

здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних

товариств з управління справами товариства.[9]

2.3. Право власності господарських об’єднань.

Закон України “Про підприємства в Україні” (ст.3) надає підприємствам

право об’єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та

інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству

України.

Підприємства можуть об’єднуватись в асоціації, корпорації,

консорціуми, концерни та інші об’єднання за галузевим, територіальним та

іншими принципами.

Об’єднання діють на підставі договору або статуту, що його

затверджують їх засновники або власники. Членами об’єднання можуть бути

лише підприємства, які при входженні до об’єднання зберігають права

юридичної особи.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений

баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм

найменуванням.[10]

Отже, господарське об’єднання являє собою складну організацію, яка

створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників,

діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична

особа.

Будучи юридичною особою, господарське об’єднання є власником майна,

яке юридично відокремлене від майна його членів. Власність господарських

об’єднань виникає на основі власності їх членів. Об’єднання стає власником

Страницы: 1, 2, 3