Дипломная работа: Найбільш виразні епізоди з життя Івана Богуна

У цей критичний момент, коли українське військо внаслідок зради хана було оточене добре озброєною польсько-шляхетською армією, постало питання – хто очолить військо і керуватиме обороною. Потрібна була людина, яка би поєднувала в собі талант полководця, сталеву витримку, сміливість, воєнну винахідливість і користувалася повною довірою у козаків.

Козаки одностайно обирають керівником прославленного полковника Івана Богуна. Який поставив собі за мету будь-що вивести українське військо з оточення.

Після втечі хана польські війська зайняли місце, де стояли татарські орди, і таким чином відрізали шлях козакам для виходу з-під Берестечка. Козаки в порядку відступили до свого табору і там окопалися.Іван Богун уживає всіх заходів, щоб перетворити козацький табір на неприступну фортецю. Ворожа армія з трьох боків обступила козацький табір, з четвертого боку були непрохідні болота. Десять днів мужньо оборонялося обложене українське військо. Сутички з ворогом відбувалися майже безперервно. Усі намагання польсько-шляхетського війська взяти табір приступом не мали успіху. Не увінчалися успіхом і спроби шляхти шляхом переговорів обманути козаків, щоб потім винищити всіх. Козаки залишилися непримиренними до своїх ворогів.

 26 червня поляки почали з артилерії обстрілювати козацький табір. Козацька артилерія відповідала. Обидві сторони несли великі втрати. Почалися переговори. Польсько-шляхетське командування вимагало від козаків видачі полковників, прапорів і гармат. Богун, якого козаки обрали наказним гетьманом, вирішив не здаватися. Він поширив упольському таборі чутку, ніби хан з Хмельницьким повернулися і вночі нападуть на поляків. Щоб ворог упевнився в правдивості цієї чутки, Богун наказав козакам грати в сурми, бити в литаври. Ворог повірив і послав за річку великий корпус. Козаки під командуванням Богуна напали на поляків, що засіли в найближчих окопах, вибили їх звідти і розгромили.

30 червня козакам стало відомо, що шляхетське командування збирається обійти обложений табір з тилу і, збудувавши греблі на річці Пляшовій, підняти в ній воду і затопити табір козаків. Іван Богун організував вихід козаків з лещат облоги. Цей єдиний шлях відходу лежав тільки через болото. Завдяки воєнній винахідливості і рішучості Івана Богуна переправа була влаштована. За одну ніч загатили болото одягом, бочками, мішками, сідлами, возами і попонами. Так була зроблена переправа, по якій вийшла більша частина козаків. Але втрати козацького війська були великі. Майже третина війська не вийшла з оточення, козаки втратили обоз і артилерію.

Спроба польсько-шляхетського війська перешкодити переправі козаків зазнала невдачі. Посланий загін шляхетської кінноти був відігнаний козаками. Тоді шляхта вдається до провокації. Під впливом поширюваних ворогом брехливих чуток, що старшина почала тікати, серед козаків виникла паника. Всі кинулися до переправи. У цей час польсько-шляхетське військо пішло на штурм табору. Багато козаків загинуло. Козаки не встигли вивести майже весь обоз і більшу частину артилерії.

У битві під Берестечком українське військо виявило надзвичайну мужність. Козаки, що не встигли вийти з оточення, хоробро бились, вважаючи за краще загинути, ніж здатись в полон. 300 козаків влаштували засіки на острові, що утворився з одного боку злиттям рік Стиру і Пляшевої, а з другого - грузьким болотом, і мужньо захищались, намагаючись прикрити відступ своїх і затримати ворога. Польська піхота пішла в атаку, але козаки відійшли і продовжували захищатися. Козакам пропонували помилування, якщо вони складуть зброю. З презирством вони відкинули умови ворога і загинули всі до одного в нерівному бою смертю героїв. Останній з них, вскочивши в човен, довго відбивався косою, доки не був заколотий списом.

І все ж завдяки холоднокровності, залізній волі і енергії Івана Богуна основна частина збройних українських сил була врятована.

В результаті енергійної діяльності Богдана Хмельницького і його найближчих соратників згодом було відновлено і колишній кількісний склад козацького війська, що знову поповнилося за рахунок широких мас повсталого українського народу. Богун привів до Богдана Хмельницького десятитисячний корпус козаків, створений ним з населення Побужжя, піднятого Богуном на боротьбу з польською шляхтою. Таким чином, Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника Івана Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем.

Внаслідок розколу, що стався в подільсько-шляхетському таборі, подальше просування на Східну Україну було припинено. Посполите рушення розвалювалось. У Яна Казимира залишилось лише наймане військо та загони тих магнатів, які мали володіння на Україні. Наміри Яна Казимира негайно переслідувати і знищити українське військо були зірвані.

Становище України ставало все небезпечнішим. У бою із з'єднаним польсько-литовським військом Радзивілла під Ріпками 26 червня 1651 року загинув смертю героя один з талановитих керівників повстанців полковник Мартин Небаба. Польсько-литовське військо, зломивши впертий опір загонів повстанців, захоплює 25 липня Київ. Військо Радзівіла, захопивши Київ, вчинило жорстоку розправу над населенням, піддало місто пограбуванню і спустошенню. Значна частина міста була спалена. Але український народ не скорився іноземним загарбникам. У тилу ворога піднімається нова хвиля повстань. Повстанці захоплюють ряд міст, облягають литовський гарнізон в місті Любечі. У війську Радзивілла через нестачу продовольства починається голод, ширяться хвороби.

Повернувшись з татарського полону, Богдан Хмельницький розгорнув енергійну діяльність, збираючи нові сили для продовження боротьби з ворогом. Українське військо, очолене Богданом Хмельницьким, організувало відсіч польсько-литовському війську. Просування з'єднаної польсько-литовської армії було зупинено. У цей час найближчим помічником Богдана Хмельницького в організації народної боротьби проти іноземних загарбників був Іван Богун, який особливо успішно діяв на Брацлавщині. Він закликає населення не коритися ворогові і допомагати всіма силами українському війську. До загонів Івана Богуна прибуває багато повстанців. Для українського війська були зібрані значні кошти. Козаки на чолі з Іваном Богуном проводять значні роботи з укріплення Білої Церкви й обороняють місто від ворога до приходу основних сил українського війська на чолі з Богданом Хмельницьким.

Виснажене в боях з козаками і численними загонами повстанців, польско-литовське військо не могло вже продовжувати далі наступ. Нові сутички з козаками не принесли успіху ворогу. Польсько- шляхетське командування було змушене розпочати переговори. Ці переговори, що тривали майже два тижні, закінчилися 18 вересня 1651 року укладенням так званого Білоцерківського договору, умови якого були значно важчі від умов зборівського договору 1649 року. Тимчасові тяжкі невдачі й відсутність належної кількості збройних сил змусили українського гетьмана піти на підписання цієї мирної угоди.

За нею на території України відновлювалася влада магнатів. Козацький реєстр із 40 тисяч зменшувався до 20 тисяч чоловік. Козацька територія із своїм самоуправлінням охоплювала тепер лише Київське воєводство, а козаки Брацлавського і Чернігівського воєводства мали бути переселені в межі Київського воєводства. Згідно з договором, польська шляхта діставала повернутися в свої маєтки. Головному керівнику повстання категорично заборонялося мати самостійні дипломатичні відносини з іноземними державами. Укладення Білоцерківського договору давало передих українському війську, необхідний для підготовки до подальшої боротьби. Про додержання умов договору не могло бути й мови. Умови Білоцерківського договору викликали величезне незадоволення і протест народних мас. Польську шляхту і магнатів, які намагалися повернутися до своїх маєтків, зустрічали повсталі селяни із зброєю в руках.

Як свідчать польські джерела, Іван Богун на чолі п'ятнадцятитисячного загону у той період, принаймні напередодні підписання угоди, знаходився в Білій Церкві. Проте його підпис під договором відсутній. Очевидно через те, що останній звів фактично нанівець попередні суспільно-полетичні й економічні здобутки повсталого люду. Відтоді знову активізується опозиційна діяльність полковника.

Особливо гостра боротьба точилася на Брацлавщині, де повстанцями керував Іван Богун. Один із шляхтичів свідчив, що «найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутись нікому з наших».[34]

Богдан Хмельницький закликав народні маси почекати до весни, для того щоб організувати і озброїти армію і потім з новими силами розгорнути боротьбу за знищення іноземного гніту.

Тяжке становище, в якому опинився український народ, не зломило його волі до боротьби за своє визволення. Всю зиму 1651-1652 рр. відбувалися повстання. Український народ не корився іноземним поневолювачам.

Після поразки українського війська під Берестечком молдавський господар Лупул знову став союзником панської Польщі. Тому Богдан Хмельницький весною 1652 року організував похід у Молдавію з метою примусити Лупула відмовитися від союзу з панською Польщею і виконати своє зобов'язання – видати свою дочку за сина Богдана Хмельницького Тимоша. Лупул знову став союзником Богдана Хмельницького.

Довідавшись про цей похід українського війська, польський уряд вирішив будь-якою ціною не допустити здійснення намірів Богдана Хмельницького. На Поділля було послано двадцятитисячне шляхетське військо на чолі з Калиновським з тим, щоб перетяти українському війську шлях на Молдавію.Українське військо отчило табір Калиновського.

Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Козаки зломили опір шляхетської кінноти та найманих військ і прорвалися у ворожій табір. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося лише кілька тисяч чоловік. "У боях під Батогом, - пише В. Замлинський, - особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який завершив вдалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу".[35] В результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

Батозька битва була зразком мужності і воєнного мистецтва повсталих народних мас, а також вершиною воєнного таланту і полководської майстерності Богдана Хмельницького. Перемогу на Батозькому полі сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами (216 р. до н.е.). У цю перемогу вклав чималу частку й Іван Богун. Після цієї блискучої перемоги народні маси з новою силою піднімаються на боротьбу проти гнобителів. Шляхта і магнати знову в паніці тікають з України.

У 1653 р. шляхетська Польща вживає нових заходів для продовження агресії проти українських земель. У березні польський король Ян Казимир знову кинув на Україну відбірні війська. Командування ними він доручив Стефану Чернецькому, відомому своєю нелюдською жорстокістю. Мета походу загону Чернецького полягала в тому, щоб шляхом страхітливих розправ тероризувати населення, ослабити і деморалізувати українське військо, залякати український народ і зломити його волю до перемоги. Переходячи швидкими маршами від міста до міста, він нищив усе на своєму шляху, лишаючи за собою пожарища і трупи замучених.

Необхідно було негайно припинити криваві розправи над населенням з боку польсько-шляхетського війська, яке встигло вже захопити міста Липовець, Погребище, Прилуки, Самгородок. Вибір Богдана Хмельницького впав на блискучого майстра маневреної війни в українському війську Івана Богуна. За наказом Богдана Хмельницького, чотирьохтисячний загін козаків на чолі з Іваном Богуном мав не тільки спинити подальше просування військ Чернецького, але й завдати йому цілковитої поразки.

Війська Чернецького вдерлися в Брацлавщину. Скрізь, де проходив ворог, він залишав за собою пустелю, повну руїн і згарищ. Однак винахідливий і кмітливий Богун, маючи значно менші сили, ніж Чернецький, зумів заманити його під Монастирище (на Поділлі, тепер - районний центр Вінницької області) – укріплене місто, навколо якого були вали і рви. 21 березня вороже військо обложило місто де і відбувся вирішальний бій. Польське військо розгорнутим фронтом пішло на козацькі укріплення. Але всі намагання Чернецького прорватися зі своїм загоном були марні. У той самий час Богун безстрашно бився поряд зі своїми добірними вершниками, до кінця бою постійно йшов назустріч небезпеці, а щоб ще більше налякати ворога, голосно вигукував за давнім скіфськім звичаєм. Надвечір Чернецький припинив штурм міста, втративши майже третину свого війська. На другий день, розпочинаючи штурм, Чернівецький робить відчайдушну спробу захопити місто. Всі сили шляхетського війська були кинуті в бій. Іван Богун, вміло скориставшись замішанням серед польсько-шляхетського війська розпочав контрнаступ. Одночасно він непомітно вивів з фортеці найкращі частини своєї кінноти і вдарив у тил ворога. Як пише Г.Грабянка – «…нарядив їх у татарську одежу таз гуком (на зразок ординського) зайшов до поляків з тилу – з боку поля. Ті, в свою чергу, подумали, що козакам на допомогу поспіли татари, і в паніці відступили від Монастирищ «й з України повтікали».[36] Не витримавши подвійного удару, шляхетське військо в паніці кинулося врозтіч. Сам Чернецький був тяжко поранений.

Щодо цієї панічної втечі літописець часів визвольної війни писав, що « військо польське насмерть перелякане, не тільки штурм свій облишило, але як ошпарене вози свої з усіма достатками і багатою здобиччю, а також із людьми хворими і пораненими покинувши, від Монастирища назад до Ковеля побігло, і … велику шкоду, і сором свій побачило і пізнало…».[37]

«Каральний» похід шляхетського війська на чолі з Чернецьким, завдяки мужності українського війська і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою. 1653р. був вирішальним у ході визвольної війни українського народу проти гніту польської шляхти.

 Після боїв під Монастирищем на протязі всього року Іван Богун із своїм Вінницьким полком бере участь в усіх найважливіших подіях і боях. Він з'являється то тут, то там, часто-густо вирішуючи долю бою. У травні він був у складі частин Тимоша Хмельницького в Молдавії, очолюючи дванадцятитисячний козацький загін. Під час цього походу були розгромлені війська ставленніка Волощини і Семиграддя Георгіци. Причому вороже військо налічувало майже вдвічі більше воїнів, ніж козацьке, але семиградський генерал «очень сконфузился и позорно удрал».[38] До речі, слід зазначити: самє ім'я Богуна наводило на супротивників жах, і ті нерідко не наважувалися вступати в бій з військами останнього, навіть маючи перевагу у збройних силах. Після трагічної загибелі Тимоша Хмельницького при захисті фортеці Сучава Іван Богун повертається з козаками на Україну, щоб узяти участь у подальшій боротьбі.

Український народ напружував усі свої сили в боротьбі проти численних іноземних загарбників і в першу чергу проти панської Польщі.

Султанська Туреччина також неодноразово намагалася загарбати Україну. Кримський хан, надаючи воєнну допомогу Богдану Хмельницькому, завжди дбав про ослаблення сил і України, і Польщі. Про дійсні наміри васально залежного від Туреччини кримського хана дуже влучно писав відомий дипломат Богдана Хмельницького Силуян Мужиловський : «Тата рове, учувши о той войне, з боку гладили, котрому нога послизнеться».[39] Користуючись тяжким становищем України, татари руйнували міста і села, грабували населення та забирали людей у неволю. У кінці 1653 року полковник Іван Богун на чолі козацьких загонів завдав кілька ударів татарській кінноті, яка поверталася у Крим через Україну з великим ясиром. Тоді було звільнено чимало українських невільників.

Становище України ставало дедалі тяжчим і загрозливішим. Між Богданом Хмельницьким і російським урядом протягом усього літа 1653 року велися переговори. Наприкінці вересня 1653 року в Москві був скликаний Земський собор. На Земському соборі були присутні, крім бояр, дворянства, духовенства і царських чиновників, представники російських міст, купецтва, селянства і стрільців. 1 (11) жовтня 1653 року Земський собор дав згоду на прийняття України «під свою государеву високу руку» і оголошення війни проти шляхетської Польщі.

Шляхетська Польща робить ще одну спробу добитись вирішальних успіхів в Україні. У вересні 1653 року на Поділлі зосереджується польсько-шляхетське військо на чолі з королем Яном Казимиром, готуючись до нового нападу. Богдан Хмельницький, закликавши на допомогу кримського хана, вирушає на чолі Українського війська назустріч ворогові. Під час цього походу Росія 23 жовтня, згідно з рішенням Земського собору, оголошує війну панській Польші.

 В листопаді 1653 р. полк Богуна у складі військ, очолюваних Богданом Хмельницьким, бере в оточення під Жванцем наймані війська Речі Посполитої. Але знову від повного розгрому польську армію врятувало зрадництво кримського хана Іслама-Гірея, який 5 грудня 1653 року пішов на сепаратну угоду з польським королем Яном Казимиром. Щоб утриматись в Україні, Ян Казимир домовляється з ханом про відновлення Зборівського договору. Татари після Жванецької битви дістали від польського короля дозвіл, повертаючись до Криму, грабувати і забирати в полон українських людей. Іван Богун очолює загон козаків, який мав покарати зрадників та не допустити грабежу населення. В боях з татарами Богун уславився безмежною мужністю, високим військовим мистецтвом.

 Літописець Величко описує, як Богун на чолі десятитисячного козацького війська розгромив ханську орду, яка розсипалася чамбулами (загонами) по Україні для захоплення ясиру. Величко повідомляє, що з чамбула, який складався з чотирьох з половиною тисяч чоловік, до коша "приволоклося" ледве 500 татар.[40] Втрати татар обчислювалися у вісім тисяч чоловік. Понад дві тисячі татар було взято в полон. Богун став справжньою грозою для татар. Вороги не змогли досягти своїх цілей. Під час підготовки і проведення Переяславської ради Іван Богун очолював козацькі загони, що охороняли кордони України.

Коли українське військо поверталося назад з походу, до Ураїни вже їхало царське посольство. Воно наприкінці грудня прибуло до міста Переяслава. Незабаром сюди прибуває Богдан Хмельницький, тут і відбулася його зустріч з російськими послами. Хоча Іван Богун був першим полковником війська і радником гетьмана, проте мав власне розуміння ситуації і подальшої долі визволеної від поляків України. Ось чому він категорично засудив рішення Хмельницького укласти з Росією Переяславську угоду і ще рішучіше відмовився присягати російському цареві. Про те, що Богун не присягав, маємо свідчення першої особи Російської держави. Цар Олексій Михайлович писав до Богдана Хмельницького з приводу передачі Богуном гетьману листа від коронного гетьмана Потоцького: «…Ивана Богуна, за его верность, что он того прелестнаго листа у себя не задержал, прислал к тебе вскоре, чиним похвалы годного, и нашу государ скую грамоту, с 6нашим царского величества милостевым словом, послать ему за то велели. А что он полковник Иван с тобою гетманом и с иными своими товарыщи с полковники при нашем царского величества ближнем боярине и дворецком и намеснике тверском, при Василье Васильевиче Бутурлине с товарыщи у веры не был, - и тебе б гетману Богдану Хмельницкому велети его Ивана к вере привести на том на всем, на чом вы нам, великому государю, гетман и все войско запорожское по Христове непорочной заповеди веру учинили…».[41] Для Хмельницького це, очевидно, не було цілковитою несподіванкою. Загалом він знав позицію Богуна: той вважав, що Україні не слід приєднуватися ні до Польші, ні до Росії, а утверджуватись як самостійній державі. Можна не сумніватися: якби ситуація склалася так, щоб гетьманом на той час виявився Іван Богун, доля України теж склалася б не так, як вона склалася після Переяславської угоди.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5