Дипломная работа: Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України

Відповідно до конституційних змін Україна має в стислий термін сформувати сучасну, максимально ефективну політичну систему, здатну забезпечити поступальний розвиток країни. Стратегічні пріоритети цих змін :

-  формування сильної виконавчої влади на засадах публічності та політичної відповідальності;

-  розбудова партійної системи, яка сприятиме політичній структуризації суспільства;

-  розвиток парламентаризму;

-  розширення можливостей впливу громадянського суспільства на формування і діяльність політичних партій та органів влади;

-  забезпечення політичної нейтральності та професійності державної служби, подолання корупції;

-  створення умов для розвитку повноцінного місцевого самоврядування. (52, с.9)

Перехід до нової моделі управління країною достатньо складний. Він передбачає здійснення низки реформ. Перші кроки на шляху впровадження політичної реформи засвідчили, що Україна поступово втілює в життя заходи, що забезпечують, незворотність процесу трансформації суспільства. Серед них найважливіші :

1.  Розпочався процес перерозподілу повноважень у владному трикутнику «президент-парламент-уряд».

2.  Змінено статус, механізми формування та засади діяльності Кабінету Міністрів.

3.  Україна запровадила й здобула перший досвід виборів до парламенту і органів місцевого самоврядування за новою, пропорційною системою.

4.  Здійснюються заходи щодо формування сильної та відповідальної виконавчої влади.

5.  Вносяться зміни в партійну систему, відбувається розвиток парламентаризму в країні.

6.  Створюються умови щодо участі громадян в ухваленні важливих рішень.

7.  Розглядається питання щодо внесення конституційних змін з розвитку повноцінного місцевого самоврядування.

Повноваження парламенту

Ключовий момент політичної реформи - розширення повноважень Верховної Ради. Парламент зберіг свої законодавчі функції та отримав нові повноваження, у тому числі в кадровій політиці, які вже застосував у практичній діяльності. А саме:

• висування кандидатури для призначення на посаду прем'єр-міністра, призначення прем'єр-міністра за поданням президента;

•  призначення за поданням президента міністрів оборони, закордонних справ, звільнення їх з посад;

•  призначення за поданням прем'єр міністра всіх членів Кабінету Міністрів (крім, відповідно, міністрів оборони та закордонних справ),голови Антимонопольного комітету, голови Державного комітету телебачення та радіомовлення, голови Фонду державного майна, звільнення відповідних осіб з посад;

•  призначення на посаду та звільнення з посади за поданням президента голови Служби безпеки;

•  надання згоди президента на призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України, висловлення недовіри Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади;

•  прийняття відставки прем'єр-міністра, Кабінету Міністрів загалом та окремих членів Кабінету Міністрів;

•  право звільнення з посад третини складу Конституційного Суду.(52, с.11)

Відтепер Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед Верховною Радою. Розширено повноваження комітетів Верховної Ради. Рахунковій палаті надано право здійснювати контроль не лише за використанням, а й надходженням коштів до Державного бюджету.

Повноваження президента

Відповідно до змін до Конституції, що набули чинності з аооб року, зменшилися обсяги повноважень президента, передусім у сфері формування і діяльності виконавчої влади. Водночас глава держави отримав дієві важелі впливу на діяльність Верховної Ради. Він має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо:

•  упродовж місяця у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції;

•  упродовж шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персонального складу Кабінету Міністрів.

Президент зберіг свій вплив на Кабінет Міністрів, він залишається главою держави, який виступає від її імені та обирається загальнонаціональними виборами терміном на п'ять років. Здійснює функції Верховного головнокомандувача Збройними Силами та гаранта національної безпеки. І в новій політичній моделі президент є гарантом дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Саме конституційний обов'язок і делеговані президенту українським народом повноваження зобов'язують його забезпечити впровадження змін у політичну систему країни. Це відповідає стратегічним завданням розвитку України як правової, демократичної, конкурентоспроможної європейської держави [6].

Повноваження Кабінету Міністрів

Основний Закон визнає, що вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Кабмін, як і раніше, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів, актів президента. Водночас відтепер йому надано право:

•  утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що діють у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

•  призначати на посади та звільняти з посад за поданням прем'єр-міністра керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів.

У нових умовах Кабінет Міністрів має змогу уникати прямого втручання у свою діяльність інших гілок влади. Наприклад, жодний указ, який президент видає на виконання рішень Ради національної безпеки і оборони, не може забрати чинності без контрасигнації прем'єр-міністра та міністра, відповідального за виконання пункту цього документа [43, с. 6]..

Запровадження механізму коаліційного формування уряду та кардинальне підвищення його ролі, особливо ролі посади прем'єр-міністра, який у системі державної влади перетворюється на одну з найбільш впливових і дієздатних посадових осіб, треба розглядати як один з провідних напрямів політичної реформи.

Для того щоб політична реформа досягла успіху, політична еліта, у своїй більшості, повинна досягнути консенсусу за базовими принципами політичних перетворень. Не варто сперечатися про термінологічний нюанс (парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська система). Більшість форм правління (особливо змішаних) мають унікальні характеристики. Головне сьогодні — на підставі згоди провідних політичних сил чітко визначитися з основним вектором перетворень системи влади, їхнім конкретним змістом та механізмом реалізації

Описуючи владу нинішня Конституція говорить про багато що, окрім того, навіщо кожна з гілок влади. А це має бути сказано, бо відсутність мети у кожної гілки влади саме і робить її безвідповідальною щодо громадян і неосмисленою для самих представників цієї влади.

Принцип „стримувань і противаг” в новій Конституції має діяти в розширеному вигляді:

1) Вихід „стримувань і противаг” в повноваженнях гілок влади за межі країни задля збереження, з одного боку, входження країни у світ (ЄС) та збереження нею цілісності та культурної ідентичності;

2) Вихід „стримувань і противаг” відносно інфраструктури за межі влади, оскільки центр прийняття інфраструктурних рішень має бути в чотирикутнику: державна влада — місцеві влади — бізнес — компетентна громадськість (експерти) задля ефективного управління інфраструктурою;

3) Принцип „стримувань і противаг” самоврядування відносно влади спрямований на розвиток самодіяльності громадян, реалізацію їх природної свободи на управління власним життям. Тобто самоврядування є первинним щодо влади, але влада обмежує його винятково у питаннях територіальної цілісності, збереження-розвитку культурної ідентичності, стратегічного розвитку країни.

Відтак Конституція має розроблятися всією українською елітою, а прийматися на всенародному референдумі.

Принцип законодавчої влади — розумне влаштування світу, який підвладний законам країни.

Принципи Законодавчої влади в межах принципу розподіленого суверенітету :

Принцип захисту прав та свобод громадян, а не інтересів влади в законотворенні.

Принцип устремління до прямої демократії та електронного самоврядування.

Принцип пріоритету самоврядування та послідовного дотримання субсидіарності в законотворенні.

Принцип домінування стратегічних підходів в законотворенні.

Принцип безпосереднього представлення публічного інтересу громадян в кризових ситуаціях — „бути над сутичкою”.

Принцип публічності та громадського контролю за діяльністю Парламенту та кожного депутата зокрема.

Принцип застосування експертного знання (обов'язковості експертизи, щодо якої передбачено бюджетне фінансування на тендерній основі).

Принцип публічного лобіювання на основі закону та відмови депутатів від лобіювання.

Принцип невтручання фракцій та партій Парламенту в діяльність виконавчої влади через своїх представників в Уряді.

Принцип виконавчої влади — постійно пояснювати громадянам своє бачення розвитку країни, а не тільки економічного зростання, та досягати цього розвитку шляхом ефективного управління та координації дій різних економічних суб'єктів.

Принципи Виконавчої влади в межах принципу розподіленого суверенітету:

Принцип розмежування політики і управління в коаліційному Уряді — представники партій працюють як управлінці і виконують програму Уряду. Обмежені політичні функції має вузький визначений перелік осіб.

Принцип професійного підходу до кадрової політики в Уряді: там потрібні професійні управлінці, а не господарники чи галузеві спеціалісти.

Експерти чи галузеві спеціалісти не є управлінцями, вони залучаються в процес прийняття рішень Уряду на всіх етапах, але організацію прийняття рішень здійснюють управлінці.

Принцип розмежування влади та бізнесу.

Принцип програмної роботи (власне Урядової Програми) та наступності рішень виконавчої влади.

Програмний принцип розвитку за публічними критеріями, що не зводиться до економічного зростання та збагачення (тобто має бути чітко визначено, за якими критеріями та як ми взнаємо, що ми розвиваємось).

Принцип дерегуляції бізнесу: один вид діяльності — не більше одного дозволу.

Принцип застосування зовнішнього експертного знання на основі цільових витрат бюджету на зовнішнє консультування Уряду на тендерній основі.

Принцип публічності та громадського контролю за діяльністю Уряду.

Організаційний принцип публічності — не статусна (публічна, з вільним доступом, з відкритим підбором запрошених, рівне право усіх на виступ) комунікація в процесі громадських слухань та інших публічних акцій.

Нинішня Конституція навіть в її новій редакції 2006 року не є соціально ефективною, оскільки:

1. Консервує ситуацію „конституційної анархії”, навіть за умов прийняття змін щодо реального самоврядування.

2. Консервує ситуацію „стратегічної неадекватності” та пов'язану з нею ситуацію „зовнішнього управління країною”.

3. Робить недієвим самоврядування навіть після його детального опису в Конституції, оскільки діє принцип домінування трьох гілок влади щодо будь-яких повноважень самоврядування, і „народ як джерело влади” — залишається декларативним принципом.

4. Застосовує повсюдно в тексті старе розуміння принципу „стримувань і противаг” як лише в органах влади, безвідносно: до самоврядування, до інфраструктур, до зовнішніх міжнародних структур, що мають стратегічний вплив на державні рішення.

5. Не містить поняття „стратегічна влада”, не описує систему стратегування як набір механізмів та процедур.

6. Не містить принципів дії та цілей законодавчої та виконавчої влади.

7. Не розповсюджує верховенство права на принципи судової влади.

Нинішня Конституція є теоретично застарілою, соціально неефективною в ситуації зовнішнього управління країною, не дозволяє відповідати на світові виклики, веде до знищення культурної ідентичності України, її асиміляції, наприклад, в Європейській спільноті. Нинішню Конституцію не може бути змінено, вона має бути повністю переписана наново на нових принципах.

3.3 Проблема політичної реформи в Україні та її європейський вибір

«Наш шлях у майбутнє – це шлях, яким іде об’єднана Європа. Наш шлях з об’єднаною Європою. Ми з Європою належимо до однієї цивілізації, поділяємо її цінності. Історія, економічні перспективи, інтереси людей дають чітку відповідь, де нам шукати свою долю. Наше місце в Європейському союзі»,- наголосив 23 січня 2005 р. у своїй програмній промові на Майдані Президент України В.Ющенко.(76, с.63)

Європейський вибір України був офіційно визначений ще на етапі формування засад зовнішньої політики нашої держави і ґрунтувався на її життєво важливих інтересів, історичному прагненні українського народу бути невід`ємною частиною єдиної Європи.

Безперечно, попри суттєві внутрішньо- і зовнішньополітичні ускладнення, останнім часом позначилися помітні позитивні зрушення в реалізації євро інтеграційного курсу України.

Доводиться визнати, що воно може стати реальністю не так швидко, як хотілося б. НАН наше глибоке переконання , не меншу вагу для реалізації перспектив євро інтеграційної стратегії України має забезпечення стабільності інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і основних свобод, поваги прав національних меншин та їхнього захисту, тобто виконання першого з Копенгагських критеріїв членства в ЄС (червень 1993 р.) та ст.. 6 Амстердамського договору про ЄС від 2 жовтня 1997 р.

Виміри демократичності були визначені за загальноприйнятими на Заході фундаментальними ознаками демократії – поділу влади і дотримання основоположних прав. Об’єктом вивчення поділу влад в країнах ЦСЄ – кандидатах на вступ були парламенти, органи виконавчої і судової влади. Основоположні права включали громадянські і політичні, економічні, соціальні, культурні, а також права меншин.

Висновки ЄС спиралися на чітко сформульовані оцінки щодо стану відповідності політичних інститутів критеріям членства у таких сферах:

1)  загальна оцінка функціонування політичних інститутів («належним чином і в умовах стабільності»; «потребують консолідації»; «не відповідають копенгагським критеріям»);

2)  поділ гілок влади («поділені»; «формально поділені»; «не поділені»);

3)  межі компетенції гілок влади («встановлені і зберігаються»; «встановлені, але не зберігаються»; «не встановлені»);

4)  рівень співробітництва гілок влади («високий рівень»; «недостатнє співробітництво»; «напруження між гілками влади»);

5)  вибори («вільні й чесні»; «не є вільними»);

6)  становище опозиції («участь у діяльності політичних інститутів»; «права опозиції не зберігаються»);

7)  змінюваність влади («у результаті виборів»);

8)  функціонування судової системи («потребує покращання в цілому»; «судова влада не є вільною»);

9)  фундаментальні права («в основному зберігаються»; порушуються»);

10)  становище засобів масової інформації («вільні»; «існують певні обмеження»; «необхідне законодавче забезпечення свободи ЗМІ»);

11)  боротьба з корупцією («потребує подальшого посилення»; «потребує значного посилення»; «потребує радикальних засобів із забезпечення прозорості прийняття рішень»);

12)  громадянський контроль за армією і службами безпеки («громадянський контроль установлений і є адекватним»; «громадянський контроль за армією і службами безпеки не встановлений») (76, с.67-68)

Застосування цих методів оцінки відповідності політичних інститутів кожної держави-заявника критеріям членства дозволило дати характеристику їхнього стану і визначити політичні проблеми, розв’язання котрих відігравало вирішальну роль в ухваленні рішення про включення або не включення тієї чи іншої країни до першої групи країн, що вступають до Євросоюзу.

З огляду на європейський вибір України і стратегічну ціль створення необхідних передумов для набуття асоційованого, а згодом і повноправного членства в ЄС, слід зазначити, що оцінка рівня демократичності суспільно-політичного життя країни є не лише необхідним процедурним завданням інституцій Євросоюзу стосовно рішення розпочати переговори про вступ, а й нагодою для держави-претендента на членство визначити, чи відповідають її політичні перетворення європейським стандартам. Наявність формальних ознак демократії не може бути достатньою умовою успішної євро інтеграції, головним же ризиком залишається повільна демократизація політичних інститутів.

Серед політичних критеріїв членства в Євросоюзі на перший план Євро комісією було поставлено стабільне функціонування державних інститутів в умовах поділу гілок влади з чітким визначенням їхньої компетенції.

Конституційні поправки, абсолютна більшість котрих набрала чинності після 1 січня 2006 р., передбачають суттєвий перерозподіл кадрових повноважень від президента до парламенту. Схематично нова модель форми правління має такий вигляд : 1) після парламентських виборів Верховна Рада формує урядову коаліцію; 2) коаліція пропонує президенту кандидатуру прем’єр-міністра; 3) з подання президента Верховна Рада призначає прем’єра, міністра оборони, міністра закордонних справ і голову СБУ; 4) за поданням прем’єр-міністра Верховна Рада призначає персональний склад уряду.

Водночас, згідно з запланованою політичною реформою, президент аж ніяк не перетворюється в декоративну фігуру. Він зберіг одноосібне право підписувати закони й монопольне право призначати глав обласних адміністрацій, механізм імпічменту залишається досить не визначеним, до того ж глава держави отримав два додаткових приводи розпустити парламент-якщо Верховна Рада не встигла протягом одного місяця створити коаліцію депутатських фракцій і якщо вона протягом 60-ти днів не змогла сформувати новий Кабінет Міністрів.(76 , с.85)

Конституційна реформа в Україні справді є на часі. Однак, на наше переконання, вона має проводитися не задля задоволення кон`юктурних і кланових проблем різних угруповань істеблішменту, а з метою чіткішого та більш збалансованого розподілу повноважень між гілками влади, що дозволить якісно вдосконалити механізм відносин законодавчої й виконавчої влади. Це суттєво сприятиме підвищенню ефективності дій влади, її відповідальності перед суспільством, становленню в Україні міцних демократичних традицій.

З перемогою помаранчевої революції листопада-грудня 2004 р. «позицію» і «опозицію» у Верховній Раді допоможе визначити саме участь чи неучасть її представників у діях чи членстві у виконавчій владі. Однак такий крок передбачає готовність основних політичних сил узяти на себе публічну відповідальність за політику уряду.

Протягом тривалого часу взаємовідносини незалежної України з Європейським Союзом нагадували швидше наміри, а не угоду про входження до спільного європейського політичного, правового й економічного простру. Але пройшовши чистилище мирної демократичної помаранчевої революції, Україна здобула моральне і юридичне право подавати заявку на членство в ЄС.

ВИСНОВКИ

Дійсно, позитивне і цілком демократичне намагання створити систему, яка б гарантувала неприпустимість абсолютизації державної влади і вторгнення вищого суверенітету від народу на користь того чи іншого органу держави, у безпосередній державотворчій практиці ставить чимало складних проблем. Основну з них можна сформулювати наступним чином: чи слід принцип поділу державної влади тлумачити в загальному плані, чи виключно інституційно? Значною мірою однією з фундаментальних спроб знайти відповідь на сформульоване запитання стала теоретична розробка концепції «єдино-поділеної» державної влади. Інколи цю модель ще визначають поняттям «інтеграційної системи поділу влади», коли поряд з настановою на розмежування повноважень визначаються такі принципи, як співпраця різних інститутів влади та їх взаємний контроль.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8