Курсовая работа: Проблема абсолютизму в Росії
Курсовая работа: Проблема абсолютизму в Росії
Зміст
Вступ
Розділ 1. Особливості
російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського
1.1 Основні підходи до
дослідження російського абсолютизму в історіографії
1.2 Основні риси
російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського
1.3 Передумови і
особливості розвитку абсолютизму і Росії
Розділ 2. Реформи Петра
і та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії
2.1 Статус російського
монарха
2.2 Реформи центральних
органів влади і управління
2.3 Інститут фіскалів і
прокуратури та колегії
2.4 Церковна реформа
Розділ 3. Абсолютизм у
Росії в другій половині XVIII століття
3.1 Освічений абсолютизм
за правління Катерини ІІ
3.2 "Наказ".
"Покладена комісія" 1767 р.
Висновки
Список використаної
літератури
Вступ
Абсолютизм
характеризується наступними основними ознаками: зосередження законодавчої,
виконавчої і судової влади у руках спадкоємного монарха; право монарха
розпоряджатися податковою системою і державними фінансами; наявність
розгалуженого чиновницько-бюрократичного апарата, що здійснює від імені монарха
управлінські, фінансові, судові й інші функції; централізація, уніфікація й регламентація
державного і місцевого управління, територіального розподілу, наявність
постійних армії і поліції; регламентація всіх видів служб і станів. В епоху
абсолютизму припинялося або губилося колишнє значення органів, типових для
передуючої абсолютизму станово-представницької монархії, ставали усе більш
проникними міжстанові перегородки. Державна влада одержала значну самостійність
стосовно суспільства, у тому числі до верхів пануючих прошарків.
Абсолютизм
у Росії сформувався наприкінці XVII - початку XVIII ст. У цей час значно
підсилилася роль дворянства, сформувалося купецтво, припинилося скликання земських
соборів, зменшилося значення аристократії, була усунута приказна система
управління і створені дворянсько-бюрократичні установи: сенат, колегії, місцеві
органи влади, церква підлегла державі, організовано регулярні армію й флот й ін., що
привело до перетворення Росії в чиновницько-дворянську монархію с необмеженою владою
імператора.
Абсолютизм
у Росії опирався ще більшою мірою, ніж у країнах Західної Європи, на
дворянство, а також на бюрократію. В окремі періоди Абсолютизм у Росії приймав
форму так званого освіченого абсолютизму.
Актуальність дослідження. У ХХ столітті перед історичною наукою постало багато актуальних
проблем, серед них відродження інтересу до політичної історії з виділенням
нових напрямків та аспектів дослідження: проблем ґенези правової, класової,
національної держави, змісту політичної влади, засобів її самопред’явлення.
В
цьому контексті представляє інтерес абсолютизм епохи раннього нового часу.
Абсолютизм належить до тих небагатьох проблем, інтерес до яких з боку наукових
кіл навіть з плином часу не лише не зменшується, але, навпаки, виявляє стійку
тенденцію до зростання. Історики завжди звертали погляди у бік політичної
історії Росії. Винятковий інтерес до її вивчення зумовили багатовікова еволюція
державно-правових конституційних структур та спадкоємність в розвитку
політичних інститутів.
З
наукової точки зору, характеристика структури та діяльності державних установ
раннього абсолютизму в цілому дозволяє прослідкувати процес формування політики
абсолютистської держави, поглибити розуміння ролі адміністративно-юридичних та
соціально-політичних інститутів, їх взаємовідносин з монархом, на етапі
становлення, форми правління, що одержала назву абсолютної монархії:
дослідження цього явища безперечно має практичну значимість. Його результати,
узагальнюючи історичний досвід, допомагають аналізувати й прогнозувати розвиток
сучасних структур влади. Усе вищенаведене і зумовило вибір теми курсового
дослідження: «Проблема абсолютизму в Росії».
Об’єктом дослідження є
суть та специфіка феномену абсолютизму в Росії.
Предметом дослідження є
дослідження абсолютизму та його проявів в контексті дослідження особливостей
функціонування його, як політичного режиму у Росії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець XVII -
початок XVIII ст., і зумовлюють,
виникнення, розвиток, та завершення політичної доби абсолютизму у Росії.
Мета
дослідження: розкрити сутність системи правління, що сформувалась
в Росії наприкінці XVII - початку
XVIII ст., на основі комплексного аналізу структури та діяльності основних
інститутів публічної влади, визначити її характер та еволюцію, яку зумовлювало
співвідношення влади: король/королева — державні органи управління. Для
досягнення мети в ході курсового дослідження передбачається вирішити такі
дослідницькі завдання:
-
охарактеризувати основні
підходи до проблеми російського абсолютизму в історіографії;
-
дати визначення та
характеристику абсолютизму, як політичному режиму;
-
вивчити основні особливості
російського абсолютизму та його відмінності від західноєвропейського;
-
визначити та проаналізувати передумови,
основні етапи становлення та особливості розвитку абсолютизму у Росії, як політичного
режиму;
-
встановити політику Петра І,
в контексті російського абсолютизму;
-
дослідити державницьку
діяльність Катерини ІІ, як основної представниці режиму російського
абсолютизму.
Ступінь наукової розробки обраної
проблематики. У вивченні абсолютизму в Росії XVIII століття особливої уваги
заслуговують праці В.О. Ключевського, учня С.М. Соловйова. [25] Задум Ключевського
В.О. полягав у тому, щоб розвінчати офіційно створену апологетику «матері
батьківщини» і показати істинну роль Катерини в апогеї кріпосництва. Далі В.О. Ключевський
послідовно розкривав, як, у чиїх інтересах здійснювався «початок» у створенні
«правової держави» і у чому полягала в цьому процесі роль самої імператриці. [25]
Ще більш спірна точка зору була висунута А.Я. Аверхом, зачинателем
дебатів про сутність російського абсолютизму, які в 70 роках пройшли на
сторінках журналу «Історія СРСР». [2] На думку А.Я. Аверха, абсолютизм виник й
остаточно затвердився при правлінні Петра І. [2, 82]
Спірним було питання про час виникнення бюрократії. На думку М.І.
Павленко, бюрократія в Росії бере початок із часу оформлення абсолютизму.[37],
[38], [39] На сучасному етапі проблему російського абсолютизму досліджують
Захаров В.Ю., [21], [22] Кодан С.В., [26] Козлова Н.В., [27], [28] Писарькова
Л.Ф., [41] Проценко Ю.Л., [43] Савицький В.Д.,[47] Сорокин Ю.А. [53], [54]
Практичне значення отриманих результатів зумовлене можливістю використання положень дослідження у
подальшому дослідженні історії суспільно-політичних процесів в Росії, з погляду
визначення суті їхніх політичних режимів. Це дає підстави використовувати
результати дослідження під час написання наукових, дипломних та бакалаврських
робіт, теми яких стосуються даної проблематики у вищих навчальних закладах, а
також у підготовці статей та аналітичних доповідей.
Структура курсової
роботи зумовлена необхідністю досягнення визначених мети та завдань
дослідження. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 9 підрозділів,
висновків. Список використаних джерел охоплює 66 найменувань.
Розділ
1. Особливості російського абсолютизму та його відмінність від
західноєвропейського
1.1
Основні підходи до дослідження російського
абсолютизму в історіографії
В
1660-1670-х рр. у Росії відбувається перехід від станово-представницької
монархії до необмеженої, котра завершується за правління Петра I. Нова форма
правління йменується двома термінами: абсолютизм і самодержавство.
Довгий
час вони розглядалися як слова синоніми, що позначають одне й теж — необмежену
монархію. Однак в 1960–1970-і рр. у радянській історіографії вибухнула багаторічна
дискусія про співвідношення цих понять. У центрі уваги виявилося питання про
ступінь застосовності марксистської концепції абсолютизму до
соціально-економічних і політичних реалій Російської імперії XVIII–XIX ст.
Загалом
концепція К. Марка й Ф. Енгельса про абсолютизм говорила, що абсолютні монархії
виникають у країнах Західної Європи на перехідному етапі від класичного
феодалізму до раннього капіталізму, коли у зв'язку з розвитком товарно-грошових
відносин відбуваються серйозні зміни в соціально-економічному базисі. З
переходом від натурального господарства до товарного падає економічне, а
значить і політичний вплив земельної аристократії (великих феодалів) і,
навпаки, зміцнюють позиції міської буржуазії, що зароджується, що веде до
серйозних змін у структурі політичної надбудови. Виникає ситуація своєрідної рівноваги,
коли нові буржуазні відносини ще остаточно не дозріли, а старі феодальні вже не
були пануючими. [21, 25]
Сформованою
ситуацією скористалися багато європейських монархів XVI–XVII ст. Прагнучи
звільнитися від опіки й претензій великих феодалів, вони стали опиратися на
союз дрібного служивого дворянства й третього стану (городян), зацікавлених у
сильній центральній владі. [21, 26]
Такім
образом, виникнення абсолютних монархій розглядалося Марксом й Енгельсом як
закономірна зміна політичної надбудови у зв'язку зі змінами
соціально-економічного базису. Головною соціальною опорою абсолютних монархій
країн Західної Європи були дрібні дворяни й городяни, а політичною опорою -
бюрократичний апарат й армія. При цьому абсолютні монархи аж ніяк не сліпо
виконували побажання своєї двоякої соціальної опори. Навпаки, використовуючи
протиріччя між дворянством і третім станом, вони стали мистецьки використовувати
їх, прагнучи до все більшого зміцнення власної влади. Тим самим виникла
тенденція до відносної самостійності абсолютної монархії від своєї соціальної
опори в широкому змісті (служиве дворянство й городяни).
Що
стосується необмеженої монархії в Росії, то, зважаючи на все, Маркс й Енгельс
не бачили в ній подібності із класичним європейським абсолютизмом і схилялися
до того, щоб віднести російське самодержавство до так званої азіатської форми
правління по типу Османської імперії, Персії й т.д., заснованої на пануванні
натурального господарства, общинному землекористуванні й перевазі державної, а
не приватної власності на землю. [21, 26] З іншої
сторони Маркс і Енгельс відзначали, що при правлінні Петра I російське
самодержавство еволюціонувало від старих азіатських форм правління до
європейського абсолютизму, зберігаючи, проте, риси східного деспотизму,
оскільки зберігався общинний устрій села й, у значній мірі, натуральне
господарство.
Таке
неоднозначне трактування класиками марксизму російського самодержавства й
привели до дискусії про те, що ж таке російський абсолютизм — особливий вид
абсолютної монархії західного типу або східна деспотія?
З
позицій сьогоднішнього дня видно, що дискусія про природу російського абсолютизму
носила багато в чому схоластичний характер і часто зводилася до коментування
висловлень Маркса, Енгельса і Леніна (часто досить неоднозначних і
суперечливих) по даному питанню. На жаль, учені споконвічно були змушені діяти
у вузьких рамках пануючої ідеології і тому обговорення часто зводилося до того,
хто виявить більшу ерудицію й спритність в оперуванні цитатами з робіт класиків
марксизму. Зрозуміло, їх (класиків) думка вважалася істиною в останній
інстанції.
Проте,
незважаючи на зазначені вище складності, дискусія в цілому виявилася досить
плідною. У науковий оборот був введений значний масив нових джерел, визначені
основні підходи до виявлення соціальної й політичної сутності російського абсолютизму,
етапів його становлення й розвитку.
Думка
учасників дискусії із приводу природи російської необмеженої монархії
розділилися. Меншість учених на чолі з Н.П. Павловою-Сильванською доводили
наявність у російському абсолютизмі ознак східної деспотії, посилаючись
насамперед на ряд висловлень К. Маркса, Ф. Енгельса й Г.В. Плеханова.[40,
217] Схожої позиції дотримувався й А.Н. Чистозвонов. У статті «Деякі
аспекти проблеми генезису абсолютизму», що носила порівняльно-історичний
характер, він висловив думку про існування двох типів абсолютизму — класичного
європейського (наприклад, Франція Людовика XIV) і азіатського (або
напівазіатського). До останнього типу він відніс абсолютизм в Іспанії і Росії.
При цьому посилався, насамперед, на висловлення Маркса, який, аналізуючи
політичний лад в Іспанії XVII–XVIII ст., відзначав наступне: «Абсолют таким
чином, абсолютна монархія в Іспанії, що мала лише чисто зовнішню подібність із
абсолютними монархіями в Європі, взагалі повинна бути віднесена до азіатських
форм правління». На думку Чистозвонова, Маркс і Енгельс відносили до
іспанського варіанта абсолютизму й російський абсолютизм. [62, 46] При цьому
абсолютизм вони розглядали у формально-юридичному змісті як необмежену
монархію, підрозділяючи її, як мінімум, на два різновиди — абсолютні монархії
Європи і азіатські форми правління. Приблизно такої ж позиції дотримувався й А.Я.
Аврех. [2, 82]
І
Павлова-Сильванська, і Чистозвонов, і Аврех виділяли наступні риси російського абсолютизму,
які зближали його, на їхню думку, з азіатською деспотією: перевага не правових
методів керування суспільством і, насамперед, особистої сваволі монархів;
перевага державної власності на землю й общинне землекористування;
нерозвиненість у Росії XVII-XVIII ст. третього стану, а звідси, винятково
дворянський характер російського абсолютизму.
Однак
більшість учених, що приймали участь у дискусії, цю позицію не підтримало. А.Л.
Шапіро, М.І. Павленко, А.Н. Сахаров, А.М. Давидович, Ю. Ю. Титов й ін.
доводили, що Маркс мав на увазі не різні типи абсолютизму, а регіональні
особливості абсолютної монархії як єдиної форми правління. [64, 69], [39, 118],
[48, 110], [17, 58], [58, 107] На їхню думку, Росія пройшла ті ж етапи в
становленні монархії, що й країни Західної Європи. Інша справа, що через вплив
монголо-татарського ярма Росія, по-перше, стадіально відстала від передових
країн Західної Європи, як у соціально-економічному, так і політичному плані, таким
чином перетворившись у країну яка розвивається, і, по-друге, тривала залежність
від Золотої Орди сприяла сприйняттю багатьох рис східної політичної системи
(незначна роль права в управлінні країною, перевага особистої сваволі правителя
й т.д.). При цьому зверталася увага на те, що ті риси, які було прийнято
вважати проявами східного деспотизму, виявляються тією чи іншою мірою і у
практиці більшості західноєвропейських абсолютних монархій. Наприклад, у період
правління у Франції Людовика XIV особиста сваволя монарха відігравала значну
роль у визначенні внутрішньої й зовнішньої політики. Так що навіть теоретично
поділ понять на абсолютизм і східну (азіатську) деспотію досить умовний. Після
західницьких реформ Петра I російський абсолютизм за зовнішньою формою
остаточно зближається із західноєвропейським абсолютизмом.
1.2
Основні риси російського абсолютизму та його
відмінність від західноєвропейського
Що ж
стосується питання про співвідношення понять «абсолютизм» і «самодержавство», то
воно вирішувалося з позицій їхньої рівнозначності. При цьому вищезгадані вчені
посилалися, насамперед, на роботи В. І. Леніна, у яких самодержавство,
абсолютизм і необмежена монархія розглядалися як синоніми[22,
16].
У
кожному разі, представники обох підходів прийшли до висновку, що російський
абсолютизм мав ряд особливостей, які відрізняли його від західноєвропейського
абсолютизму. По-перше, у російського абсолютизму була інша соціальна база. Якщо
в Західній Європі абсолютизм виник на стадії рівноваги дворянства й буржуазії,
то в Росії абсолютистський режим опирався винятково на дворянство, тому що буржуазії,
у західному змісті цього слова, у Росії XVII–XVIII ст. майже не існувало. По-друге,
у Росії влада монарха в меншому ступені опиралася на закон, і більшою мірою —
на особисту сваволю, насильство, тобто на не правові засоби. Хоча, починаючи з
Петра I, співвідношення поступово міняється в протилежному напрямку і монархія
як би «обростає» правовими засобами здійснення свого панування.
При
визначенні понять «абсолютизм» і «самодержавство» більше вірним є формально-юридичний
підхід. Відповідно до нього і абсолютизм, і самодержавство є синонімами понять
«необмежена монархія». У цьому змісті російське самодержавство є різновидом
необмеженої, тобто абсолютної монархії. Отже, поняття «російський абсолютизм»
(самодержавство) цілком порівнянне з такими поняттями як «французький
абсолютизм», «іспанський абсолютизм» і т.д.
Інша
справа, що російський абсолютизм виник на іншій соціальній основі, ніж у
Західній Європі. Через нерозвиненість буржуазних відносин у Росії рубежу
XVII-XVIII ст. (коли й відбулося остаточне формування ознак абсолютної
монархії) ніякої рівноваги між дворянством і буржуазією не існувало. Абсолютизм
у Росії виник в основному під впливом майже винятково зовнішньополітичного
фактору, а звідси й опорою був тільки один служивий стан (дворянство). Постійна
зовнішня небезпека вимагала сильної центральної влади й швидкого прийняття
рішень на вищому рівні. Однак паралельно діяла і інша тенденція, обмежувальна.
Стара земельна аристократія (боярство), опираючись на сильні економічні
позиції, природно прагнула впливати (як мінімум) на прийняття політичних
рішень, а по можливості, і брати участь у цьому процесі. До того ж усе ще
зберігалися й продовжували діяти старі вічові традиції (по суті, прямого
народовладдя), які тягнулися ще від часу існування Давньоруської держави й
Новгородської республіки, і виразилися в створенні й діяльності Земських
Соборів (1549-1653 р.). По суті, вся друга половина XVI ст. і перша половина
XVII ст. пройшла під знаком боротьби цих двох тенденцій у політичному розвитку
Росії. Причому, довгий час результат цієї боротьби був неясний, верх по черзі
брала то одна тенденція, то інша. При правлінні Івана Грозного і у роки
правління Бориса Годунова, здавалося, перемогла абсолютистська тенденція,
спрямована на максимальну концентрацію владних прерогатив у руках монарха.
Однак під час Смути і у часи правління Михайла Романова (1613-1645) взяла гору
обмежувальна тенденція, різко підсилився вплив Боярської Думи і Земських
Соборів, без санкції яких той же Михайло Романов фактично не прийняв жодного
закону.
Переломним
моментом, який привів до перемоги абсолютистської тенденції, стало, встановлення
в Росії кріпосного права, яке завершилося в 1649 р. Основний наслідок цього вкладався
в тому, що після остаточного юридичного оформлення кріпосного права, дворянство
виявилося в повній залежності від центральної влади в особі монарха, яка тільки
одна і могла забезпечити панування дворян над селянами й утримувати їх у
покорі. По суті, це був один з переломних моментів в історії Росії. Адже
кріпосне право було встановлено державою під прямим натиском дворянства
(особливо середнього й дрібного) заради забезпечення їм мінімального рівня
доходів. Але в обмін дворянству довелося відмовитися від претензій на пряму
участь у справах управління державою і визнати себе в якості не більш ніж слуг
монарха. Така виявилася плата за «зроблені послуги» з боку монархічної влади. [21,
32]
Страницы: 1, 2, 3, 4
|