Реферат: Соціально-економічний розвиток Чехії та Словаччини у XVIII столітті

Продемонструвавши ненависть селянських мас до феодального гноблення, повстання 1775 р. зробило свій вплив і на розміщення політичних сил у правлячих колах.

1 листопада 1781 р. Йосиф ІІ видав закон про відміну кріпацтва (Патент про підданих). Найбільш значною була постанова, що кожний окремо залежний селянин має право за власним бажанням переселитися з помістя і осісти в будь-якому іншому місці або шукати собі інші службу. Поміщики ж не мали права на звільнення відмовити. Однак інтереси поміщика були задоволені вимогами заміни, і подбати про неї, про „нового гарного робітника" повинен був сам звільнений.

Таким чином ієрархічна дробина чехословацького суспільства складалася з вищих верств – панів-аристократів, також в цей період починає формуватися буржуазія, яка була досить строкатою за етнічним складом. І на низу дробини знаходилося кріпосне селянство, яке було повністю безправне та обтяжене барщиною.

3.1 Стан сільського господарства та торгівельні процеси

Аналізуючи стан економічного розвитку західнослов’янських земель, необхідно зазначити, що в економіці відбувалися процеси, які властиві для кінця XVII – XVIII століття. Це стосується сільського господарства. У Чехії і Словаччині насамперед створювалися великі господарства товарного характеру – велькостатки (фільварки), для яких характерним було не лише вироблення продукції, а й переробка її. Тому у велькостатках з’являлися підприємства з переробки продукції – пивоварні, гуральні, каменоломні, млини, на осонві яких пізніше виникли мануфактури.

Фільварки існували за рахунок використання найманої й підневільної праці різних категорій селян, причому питома вага підневільної праці у вигляді різних видів відробіткової ренти. Мірилом розміру цієї ренти була кількість днів, що їх мали селяни працювати на свого пана-шляхтича. В кінці XVII початку XVIII ст. фільваркове господарство феодалів значно розвинулось і досягло свого розквіту. Слід визнати той факт, що в аграрних відносинах запанувала фільварково-панщинна система, яка визначала їх характер та еволюцію, позначилася на всіх сферах життя суспільства. Поширення і утвердження цієї системи було спричинене значним зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, переважно на зерно. Попит зростав як на польських землях, так і в Західній Європі (у ній протягом цього століття ціни на зерно піднялися в чотири-п'ять разів), завдяки збільшенню чисельності тієї частини населення, зосередженої в основному в містах, котра повністю або переважно не була зайнята в аграрному секторі. Селянське господарство не могло повністю задовольнити цей попит. Вирішення проблеми значною мірою лягло на фільваркове господарство. Феодали (а також монастирі й адміністрація інших церковних маєтків) охоче йшла на розгортання цього господарства, тому що ціни на сільськогосподарську продукцію зростали швидше, ніж на ремісничі і промислові товари вітчизняного та іноземного виробництва. Вона, як, зрештою, і селяни, що збували свою продукцію на ринку, вигравали від цих ножиць цін.

У маєтках дрібних і середніх феодалів, яка володіла відповідно частиною села або одним-кількома селами, фільварки здебільшого існували до кінця XVIІ ст. На початку XVIII ст. ці фільварки, пристосовуючися до вигідної ринкової кон'юнктури, розширювалися (ідеться про їх земельний фонд); тільки таким способом можна було збільшити виробництво у них зерна, яке у фільварковому господарстві було визначальним. Феодали-землевласники не йшли по шляху інтенсифікації, удосконалення виробництва, не вкладала кошти у піднесення продуктивності фільваркових земель, а засновувала діяльність господарства на панщинній праці своїх підданих - селян.

На початку XVIII ст. фільварки виникали подекуди в маєтках дрібних феодалів, частіше в маєтках середньої шляхти, можновладців (магнатів), королівських (державних); останніми на різних правах пожиттєво володіли середня й багата шляхта та магнати. У володіннях багатої шляхти, магнатів, у багатьох королівщинах фільварок зазвичай припадав на три і більше сіл.

Розширювався асортимент вирощувальних культур: крім пшениці, ячменю, жита, сіяли горох, сочевицю, вику, рослини-барвники тощо. У північній Чехії та Словаччині зростала роль тваринництва, особливо вівчарство. Значна частина хліба і продукції тваринництва йшла на внутрішній і зовнішній ринки.

Великого поширення набуло рибальство, продукція якого використовувалась на внутрішньому і зовнішньому ринках. Лише в Пардубіцькому панстві було 235 рибних ставків, а всього в Чехії їх налічувалося понад 78 тисяч.

На протязі XVIII ст. у сільському господарстві чеських земель відбуваються істотні зміни. Із зростанням населення ( з 4 млн. жителів у 1781 р. до 6,5 млн. у 1846 р.), розвитком суспільного поділу праці і торгівлі зростав відповідно і попит на товари. Власники великих господарств розширювали посівні площі, використовували добрива, впроваджували нові культури – картоплю та цукрові буряки, а також кормові рослини – конюшину і люцерну, що сприяло розвитку тваринництва. Відбувається перехід від традиційної для феодального господарства трипільної системи до більш продуктивної багатопільної сівозміни.

Проте дрібні селянські господарства повільно пристосовувалися до нововведень. Селяни (дві третини яких були малоземельними) господарювали старим дідівським способом, сіяли в основному жито, овес і мали низькі врожаї.

Важким тягарем на плечі селян лягали повинності, які покладала на них феодальна держава. Постійні побори на війну і воєнні цілі виснажували підданих.

Переконуючись у непродуктивності панщинної праці, феодали починають заміняти панщину грошовою рентою (чиншем). Це підривало натуральний характер селянського господарства. Швидке збільшення товарного виробництва у великих землеволодіннях і слабка, але все ж помітна тенденція його зростання в селянських господарствах, свідчили про розвиток капіталістичних відносин. Капіталізм у сільському господарстві Чехії розвивався на зразок прусського, при якому „кріпосницьке поміщицьке господарство повільно переростає у буржуазне.

Розвиток капіталістичних відносин в Словаччині відбувався значно повільно, ніж у Чехії. Проте й тут з кінця XVIII ст. спостерігається деякий прогрес у сільському господарстві. Зростає кількість великих поміщицьких господарств, удосконалюється сільськогосподарське виробництво, вводяться нові культури, ширше застосовується праця сезонних і найманих робітників.

Необхідно зазначити, що ремесло і торгівля чехословацьких земель розвивалася у винятково складних умовах. Зміцнення могутності феодалів, розширення привілеїв церкви в галузі торгівлі, податковий гніт Габсбургів і напади турків на Словаччину гальмували розвиток економіки міст. На економіці Чехії і Словаччини негативно позначилася так звана „революція цін" і приплив у Європу з Америки дешевого золота та срібла. Це зумовило, зокрема, деяке скорочення обсягів торгівлі. Переміщення торгівельних шляхів у Європі після географічних відкриттів, надання привілеїв феодалам для безмитного ввезення товарів (для власних потреб) зумовили певний застій, а в окремих галузях і значний спад.

3.2. Розвиток промисловості

Початковий етап розвитку промисловості на чехословацьких землях пов’язують з мануфактурним виробництвом. В Чехії та Словаччині в середині XVI ст. з’явилися перші мануфактури (кріпацькі та бюргерські). В гірництві Чехії основні позиції захопила німецька фірма Вальзерів, а в Словаччині – Фуггерів. Мануфактура, однак, не набула загального поширення, вона мала локальний характер. Провідним залишилося цехове ремесло, сувора регламентація якого була гальмом розвитку продуктивних сил.

Значне нагромадження капіталу і вільної робочої сили, а також обмеження законами 1731, 1739 рр. цехових привілеїв, підкорення їх контролю держави, сприяли зростанню мануфактурного виробництва. Спочатку серед володарів мануфактур переважали шляхетські підприємці, пізніше зустрічаються і представники міщан.

Великі мануфактури досить швидко виникали на селах, у маєтках поміщиків та монастирів. У північній та східній частинах Чехії, південній Словаччині було чимало текстильних мануфактур, які виробляли льняні, шерстяні та бавовняні тканини. В 60-х роках XVIII ст. виникли і перші ситцеві мануфактури. Текстильне виробництво в другій половині XVIII ст. стало провідною галуззю промисловості.

Успішно розвивалися мануфактури, що виробляли скло. У 1766 р. лише у Чехії їх налічувалося 64, а кількість кваліфікованих робітників на них досягала майже 3 тисячі. Чеські скляні вироби користувалися великим попитом не тільки на ринках Європи, а й в Індії, в окремих країнах Африки і Америки. Немало мануфактур виникло у металообробній, гірничій та харчовій промисловості.

Політика меркантилізму Габсбургів до певної міри активізувала промисловий розвиток. Вже в 70-х роках XVIII ст. у Чехії існувало 250 мануфактур, на яких працювало майже 190 тисяч робітників (з них 177,5 тисяч, або 95% були зайняті в текстильному виробництві).

Загалом варто відзначити, що після втрати більшої частини промислово розвиненої Сілезії (її захопила Пруссія) уряд Марії Терезії звернув увагу на чеські землі. Це диктувалося багатьма міркуваннями, у тому числі наявністю тут необхідних природних ресурсів, господарських передумов у вигляді сільських промислів мануфактур, зручністю комунікацій, а також вигідним стратегічним положенням земель чеської корони. У результаті вони поступово перетворювалися в один з найбільш розвинених економічних регіонів монархії. У Чехії, а потім й у Моравії помічається зростання питомої ваги капіталістичних мануфактур. Але їхнє поширення гальмувалося збереженням кріпосницьких відносин і станових привілеїв феодалів, не говорячи вже про відсутність ринку вільної робочої сили.

В Угорському королівстві аналогічні процеси розвивалися із запізненням, що в чималому ступені пояснювалося тривалим османським хазяйнуванням на великій частині території королівства й руйнівних австро-турецьких війн XVII в. Найбільш розвиненим центром ремесла виявлялася Словаччина. Велике значення тут придбала й гірничодобувна промисловість. Як видно з даних переписів 1715 й 1720 р., 60% всіх ремісників, об'єднаних у цехи на території Угорського королівства, працювали в Словаччині. Правда, вироблена ними продукція носила однобокий характер, будучи в основному орієнтованій на задоволення військових потреб. Перші мануфактури в Словаччині були створені при Ференці II Ракоці на початку XVIII в. у Банска-Бистриці, Кошиці й Нові-Лазні. Як й аналогічні ремісничі майстерні, вони були зайняті виготовленням зброї й боєприпасів.

Подальший розвиток мануфактурного виробництва в Словаччині намітилося з 30-40-х років XVIII в., коли чоловік Марії Терезії майбутній імператор Франц Лотарингський організував мануфактури по виробництву ситцю в Шаштині (1736 р.) і майоліки в Голичі (1743 р.). У свій час обидві ці мануфактури належали до числа найбільших в імперії підприємств такого роду. Кілька нових текстильних мануфактур виникло в Словаччині після закінчення Семирічної війни (1756-1763 р.). Але в цілому мануфактурна справа була тут розвинена слабкіше, ніж у чеських землях.

У чеських землях на рубежі XVIII-ХIX ст. починається промисловий переворот, процес переходу до машинного виробництва спочатку в сфері текстильної промисловості. Місце мануфактур стали займати фабрики й заводи, засновані на застосуванні системи верстатів і парових двигунів. Перша механічна прядильна установка була наведена в дію в Чехії в 1797 р., а в 1814 р. на суконній мануфактурі в Брно заробила перша в чеських землях парова машина. До середини сторіччя прядильне й ситцевибивне виробництво було вже повністю механізоване, а з 1830-х років перебудова поступово стала охоплювати транспорт і ведучі галузі важкої промисловості. За підтримкою банківського капіталу в 1825 р. була споруджена перша залізниця від Будейовиць до Лінця, що працювала на кінній тязі. Паровози стали застосовуватися з 1845 р. на залізниці між Прагою й Оломоуцем. Тоді ж почалася підготовка до відкриття залізничного сполучення між Прагою й Віднем. Все це сприяло більше тісній прив'язці земель чеської корони до економічного ринку західної частини Австрійської імперії.

Що стосується Словаччини, то тут промисловий переворот розпочався лише в 40-х роках XIX ст. і протікав спочатку не в текстильному виробництві, а переважно в харчовій промисловості (цукроваріння, мельнична справа).

Таким чином сільське господарство та промисловість чехословацьких земель залишалися на невисокому рівні свого розвитку. Причинами такого стану слугували як зовнішні так і внутрішні фактори, а саме землі словаків іноді слугували полями військових з’ясувань відносин Габсбургів з сусідніми державами, а також існування феодально-кріпосницької системи разом гальмували економічний розвиток чехів і словаків.

Підсумовуючи все вищесказане зазначимо, що чеські і словацькі землі на протязі своєї історії перебували під пильним оком імператорів імперії Габсбургів. Ця увага була викликана тим, що чехословацькі землі займали вигідне географічне і торгове положення в тогочасній Європі. Саме через чеські землі йшли торгові шляхи у Польщу і далі на Росію, а словацькі землі розташовані недалеко від Балкан, де намагалися поширити свій вплив Габсбурги. Також важливим було і те, що чеські і словацькі землі були своєрідним людським і промисловим клондайком для військової могутності імперії. Доречним буде зазначити той факт, що саме чехословацькі землі посідали також провідне місце в зовнішньополітичному векторі окремих європейських держав, а саме Пруссії, Австрії, Угорщини, Туреччини, Трансільванії.

Характеризуючи соціально-економічне становище чехословацьких земель у складі Австрії, необхідно відмітити, що їх положення на протязі XVIII століття було обумовлене рядом факторів як зовнішнього так і внутрішнього характеру. Так чеське королівство було змушене ще в 15 ст. прийняти підданство Габсбургів, так як на той період лише вони могли протистояти турецькій навалі у Європу. Інша справа – словацькі землі – вони загалом ще з 12 століття знаходилися під владою угорців, і тому перехід Угорщини під владу Австрії лише призвів до тог, що словаків почали експлуатувати австрійці, а також угорці.

Знаходячись під владою Габсбургів чеські землі вирізнялися досить високим рівнем економічної розвиненості у порівняння зі словацькими землями. Це було обумовлено тим, що у чехів збереглася власна національна еліта (великі земельні аристократи) шляхта, яка намагалася відстоювати інтереси, в порівнянні зі словаками, то тут знать була угорською і не сприймала національних інтересів підлеглих словаків. Що стосується селян, то вони, будь-то чеські чи словацькі, чи навіть австрійські були в однаковому положенні – в положенні закріпачених і експлуатація їх проводилася згідно тогочасного законодавства. Необхідно відмітити той факт, що саме перебуваючи під владою Австрії в чехословацьких землях почав складатися потужний промисловий комплекс, який допомагав австрійським Габсбургам нав’язувати власні правила гри на зовнішньополітичній арені.

Було б доречним відмітити і те, що перебування двох слов’янських народів під владою австрійців, відіграло досить позитивну роль. Це повязано перш за все з формуванням ментальності чеського і словацького народів. Так, можна погодитися з тим, що ці народи підлягали експлуатації з боку австрійців та угорців і їх ненавиділи всім нутром , але ж майбутні покоління чехів і словаків отримало такі риси характеру як прагматизм, педантичність та інші, які характерні для австрійської народності. Взаємопроникнення культур також відбувалось і на рівні мистецтва, архітектури, літератури, живопису, скульптури та інш. Необхідно віддати шану словацькому і чеському народам, які знаходячись під пресом політики германізації і мадяризації, тим самим змогли зберегти власну національну культуру та самобутність і вистояти перед асиміляцією.

Загалом чехословацькі землі відігравали важливу роль в укріпленні Австрійської імперії. Це полягало в тому, що ці землі мали допоміжні людські ресурси для австрійської армії, на чеських землях знаходилися розвинуті промислові підприємства, в свою чергу, були гарантом стабільного економічного розвитку імперії Габсбургів.

1.         Австро-Венгрия: опыт многонационального государства. – М.: Вече, 1995. – 311 с.

2.         Ванечек В. История государства и права Чехословакии. – М.: Наука, 1981. – 258 с.

3.         Великая Моравия, ее историческое и культурное значение. – М.: Политиздат, 1985. – 257 с.

4.         Виппер Р.Ю. История Нового времени. – М.: Олма-Пресс, 1995. – 387 с

5.         Всесвітня історія: навчальний посібник. – К.:Академія, 2002. – 364 с.

6.         История Чехии. – М.: Наука, 1947. – 189 с.

7.         История Чехословакии в 3-х томах. – М.: Наука, 1956 – 1960. – 548 с.

8.         Історія західних і південних слов’ян (за ред. Грінчака І.М.). – К.: Наукова думка, 1987.

9.         Історія сучасного світу: соціальна і політична історія XV – XX ст. – К.: Либідь, 2003.

10.      Історія Центрально-Східної Європи. – Львів: Світ, 2001. – 642 с.

11.      Краткая история Чехословакии: с древнейших времен и до наших дней. – М.: Наука, 1988. – 354 с.

12.      Мораван Г. Чехословакия. – М.: Наука, 1937. – 296 с.

13.      Неедлы З. История чешского народа. – М. Наука, 1952. – 388 с.

14.      Полтавский М. История Австрии. – М.: Армада, 1992. – 477 с.

15.      Рубцов Б. Исследования по аграрной истории Чехии. – М.: Наука, 1963. – 324 с.

16.      Рубцов Б. Эволюция феодальной ренты в Чехии. – М.: Наука, 1958. – 306 с.

17.      Хрестоматия по истории южных и западных славян. – Минск: Высшая школа, 1987. – 178 с.

18.      Хрестоматия по новой истории. – М.: Наука, 1963. – 654 с.