Дипломная работа: Фізична реабілітація хворих з переломом хребта

Тест Ловетта. Функціональний стан м’язової сили досліджуваних оцінювали за методикою Ловетта. При тестуванні за шкалою Ловетта проводили вивчення простих рухів, які виконуються в одній площині.

М'язова сила оцінюється по тому опору, який хворий в змозі подолати. Для визначення сили м'язів згиначів верхньої кінцівки хворий та лікар займають положення сидячи, лікар пропонує хворому почергово зігнути кисть в променево-зап’ястковому суглобі, руку в ліктьовому та плечевому суглобах, після чого, попросивши пацієнта чинити опір, лікар намагається розігнути почергово суглоби. Така ж схема проводиться і для визначення сили м'язів розгиначів: хворий сидить, верхня кінцівка випрямлена, лікар намагається зігнути руку в суглобах почергово, при чому хворий повинен чинити опір силовим діям лікаря.

Для визначення сили м'язів згиначів нижньої кінцівки хворий лежить на кушетці, лікар, стоячи коло кушетки, пропонує хворому почергово зігнути ногу в колінному, стегновому суглобах, стопу - у гомілковопідошвенному, при чому рука лікаря знаходиться почергово на стегні, коліні, стопі, перешкоджаючи рухам хворого. Силу розгиначів нижньої кінцівки лікар перевіряє, стоячи коло кушетки та утримуючи почергово стегно, коліно, стопу долонєю, коли вони знаходяться в зігнутому стані, та хворий намагається їх розгнути.

Дослідження проводилося роздільно для м'язів правої і лівої кінцівок.  М'язова сила оцінювалась за п'ятибальною системою. При цьому у випадку нормальної м'язової сили виставлялися найвищі бали, а при повній відсутності її - нижчі.

Таблиця 3.2

Шкала м'язового тесту Ловетта

Для проведення цього тестування важливо дотримуватися деклькох правил:

- треба правильно вибрати положення пацієнта, так при оцінці верхньої кінцівки хворий повинен знаходиться в положенні сидячи, а дослідження нижньої кінцівки проводится в положенні хворого лежачи.

- вихідне положення пацієнта повинно бути таким, щоб тестуємий м'яз знаходився в найбільш сприятливих умовах для скорочення максимального числа її рухових одиниць при виключенні участі синергістів.

- положення тестуючої кисті лікаря, яка здійснює контакт з частиною тіла, повинно максимально уникати інших контактів з тілом пацієнта, що може позначитися на результатах дослідження.

- місце контакту не повинно бути болючим.

- долоня або пальці лікаря не повинні обхвачувати кінцівку.

- пацієнт наскільки можливо пробує сильно напружити м'яз (штовхати) проти опору лікаря в напрямку тестового руху протягом 1 - 2 сек.

- зусилля лікаря повинно бути адекватним індивідуальним можливостям пацієнта відповідно до його статі, віку і фізичного розвитку (тестування не повинно перетворюватися в силову боротьбу між лікарем і пацієнтом).

- оцінка адаптаційної здатності м'яза проводиться при збільшенні зусилля на 1-2 секунди. Якщо адаптація не наступає, м'яз несподівано стає нездатним до опору, "поступається".

Визначення рухових можливостей пацієнта при цьому проводили за 5-бальною системою:

5 - балів — сила досліджуємого м'яза нормальна, забезпечується повний обє'м рухів з подоланням власної ваги кінцівки і зовнішньго опору;

4 - бали — сила мяза добра, забезпечується повний об'єм рухів з подоланням класної ваги кінцівки і незначного зовнішнього опору;

З - бали сила м'яза задовільна, забезпечується повний об'єм рухів з подоланням власної ваги кінцівки, але без зовнішнього опору;

2 бали — сила м'яза незадовільна — повний об'єм рухів забезпечується із сторонньою допомогою;

1 бал — сила м'яза погана, відсутня функція, але при пальпації відчувається скорочення м'яза;

0 балів — сила м'яза нульова, відсутня функція, при пальпації відсутнє скорочення м'яза.

Оцінка тактильної і больової чутливості (тест ISCSCI) обмежується перевіркою сили 10 контрольних груп м'язів, співвідношення з сегментами спинного мозку; по п'ять сегментів для верхніх і нижніх кінцівок:

С5 - згиначі ліктя  С6 - розгиначі зап'ястка  С7 - розгиначі ліктя  С8 - згиначі пальців  Т1 - абдуктори 5-го пальця  L2 - згиначі стегна  L3 - розгиначі коліна  L4 - тильні згиначі стопи  L5 - розгиначі великого пальця  S1 - підошвені згиначі стопи

Визначення обсягу рухів в суглобах проводили наступним чином: спочатку визначали амплітуду активних рухів, які приводились самим хворим, після цього — об'єм пасивних рухів. Вимірювання проводилося за допомогою кутоміру. Бранші встановлювали по осі сегментів, що утворювали суглоб, а вісь кутоміру розташовували відносно осі руху суглобу. Вихідне положення для кульшового і колінного суглобів—180 градусів (положення суглоба при вільному вертикальному положенні тулуба і кінцівок). Рухи у фронтальній площині називаються відведенням і приведенням, в сагітальний— згинанням і розгинанням, навколо поздовжної осі кінцівки — зовнішня або внутрішня ротація. Порушення рухомості характеризувалось: а) повною нерухомістю в суглобі (кістковий анкілоз); б) тугорухомістю (фіброзний анкілоз); в) обмеженістю рухів у суглобах в одній площині (контрактура). Запис результатів зскладається з 3 цифр: 1. Кут крайньої позиції; 2. Нейтральна позиція - 0 Кут кінцевої позиції протилежної розмаху руху.

Патологічні рухи характеризуються тим, що в нормі вони відсутні і з'являються тільки при певній патології, тобто відбуваються в площинах, які не характерні для даного суглоба. Зниження рухової активності після травми завжди призводить і до зниження м'язової сили, як окремих груп м'язів, так і всієї пошкодженої кінцівки.

Саме дослідження хребта роблять при різних положеннях хворого в залежності від його стану і тяжкості ушкодження. При незначних пошкодженнях хворого обстежують в положенні сидячи або стоячи. Однак найчастіше при обгрунтованій підозрі на пошкодження хребта хворого укладають на живіт. При легкому надавленні чітко визначається різка біль в області пошкодження. Вдаються також до прийому одномоментного навантаження по осі хребта: роблять легкий поштовх по голові або злегка натискаючи на плечі хворого. Таке навантаження викликає біль в області ушкодженого хребця.

Порушення функції кінцівок у вигляді паралічу, парезу та порушення шкірної чутливості вказує на вивих або перелом хребта з пошкодженням або здавленням спинного мозку. Порушення функції найпростіше визначається шляхом виявлення можливості активних і пасивних рухів постраждалої частини тіла. При пошкодженнях кінцівок спочатку визначають можливий обсяг активних, а потім - пасивних рухів.

2.3 Методи математичної статистики

Систематизація і узагальнення отриманих даних та їх статистична обробка проводилась за t критерієм Стьюдента. Статистичну достовірність відмінностей визначали за формулою:

 (2.1)

де:  - статистична достовірність відмінностей;

 – середній показник до експерименту;

 – середній показник після експерименту;

 – помилка середньої величини.

 (2.2)

де:  - середнє квадратичне відхилення;

 - кількість досліджуваних до експерименту;

 - кількість досліджень після корекції.

 (2.3)

де:  - середнє квадратичне відхилення;

 - результат окремого вимірювання;

 - середній показник до експерименту;

 - середній показник після експерименту;

 - кількість досліджень до корекції;

 - кількість досліджень після корекції;

- сума

2.4 Організація досліджень та характеристика контингенту хворих з переломами хребта у лікарняний період

Дослідження проводились у три етапи. На першому етапі вивчені літературні джерела, проведена аналітична робота і зроблені певні висновки: процес травми хребта відбувається за спеціальними механізмами, при дігностиці ушоджень хребта використовують методи опитування, з’ясовування анамнезу, огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, клінічні методи, дані лабораторного аналізу та ін., але головним методом, який використовується для затвердження діагнозу є метод рентгенографії, тому що дозволяє виявити точну локалізацію перелому хребта, встановити правильний діагноз, призначити адекватне лікування та своєчасно запровадити методи ЛФК у процес лікування.

На другому етапі здійснено констатувальний експеримент, що охоплює дослідницький етап, у ході якого з’ясовано, що вид травми розташовувався згідно локалізації отриманого удару, лікування ЛФК призначалося в залежності від стану хворого,фізичні вправи стимулюють фізіологічні процеси в організмі через нервовий і гуморальний механізми.

На третьому етапі розроблено експериментальну методику лікувальної фізичної культури для хворих з різними переломами хребта, яка надалі впроваджувалась у травматологічному та нейрохірургічному відділенні центральної районної лікарні м. Кременчука.

На четвертому етапі здійснено аналіз емпіричних даних, перевірено їх достовірність за допомогою математичної статистики (t-коефіцієнт Стьюдента).

У дослідженні брали участь 78 хворих, з них 47 чоловіків і 31 жінка. Найбiльша кiлькiсть хворих в групi постраждали внаслідок дорожньо-транспортних пригод (43,7%). Кількість випадків побутового травматизму складала 37,5%, виробничого — 18,8%. З ушкодженнями шийного відділу було 21 (26,8%) хворих, грудного — 38 (48,7%) i поперекового — 19 (24,5%). Експериментальну групу склали хворі - 41 особа: 29 чоловіків і 12 жінок. Травму шийного відділу мали 8 чоловіків( від 14 до 42 років) і 2 жінки (33 і 37 років). Травма шийного і грудного відділів хребта – 14 чоловіків (23-46 років) і 6 жінок (35-53 роки). Травма поперекового відділу хребта – 7 чоловіків (30-58 років) і 4 жінки (39-75 років). Характеристика контингенту досліджуваних наведена в таб. 2.1 і рис. 2.1.  

Таблиця 2.1.

Розподiл хворих за видом травми та статтю в основнiй групi

Після проведення медикаментозного лікування та масажу з обстежуваними хворими проводилася індивідуальна корекційна програма вправ, направлена на відновлення фізіологічних функцій хребта, покращення самопочуття, відновлення працездатності.

РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ХРЕБТА В ЛІКАРНЯНИЙ ПЕРІОД РЕАБІЛІТАЦІЇ

3.1 Методика лікувальної фізичної культури у хворих з переломами хребта

Мета: нормалізація рухової функції, забезпечення руйнування неповноцінних тимчасових компенсацій, відновлення сили м'язів та координації рухів, відновлення побутових і локомоторних рухів.

Завдання:

-зміцнення м'язової системи та підвищення її працездатності, поліпшення кровообігу в суглобах, стимулювання трофіки і боротьба з атрофічними явищами в м'язах;

-протидія негативному впливу тривалого постiльного режиму (стимуляція функції кровообігу, дихання, обміну та ін.);

-підвищення загального тонусу організму;

-зменшення больових відчуттів пристосуванням до дозованиx навантажень;   Форми занять: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, терренкур, спортивні вправи та ігри.

Дозування: в першому періоді кожен день по 10-15 хвилин, також самостійно 2 рази на день; тривалість вправ 10-15 хвилин; у другому періоді заняття по показанням можна подовжити до 45 хвилин два рази на день, продовжуючи виконувати вправи самостійно; третій етап відзначається більшими можливістями, фізичні навантаження стають більш інтенсивнішими та включають вправи для великих сулобів, вправи виконуються інтенсивно, об’єм рухів при цьому збільшується, також збільшується кількість повторів вправ, час тренування збільшують до 1 години, самостійні вправи продовжувати виконувати.

Тривалість вправ залежить від виду перелому, періоду лікування, загалом починають з 10-15 хвилин в першому періоді та, доводять виконання вправ до 45-60 хвилин в третьому періоді.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10