Дипломная работа: Запозичення в польській релігійній лексиці
kontrreformacja (fr. Contre,
z łac. contra – przeciw + reformacja) prąd w Kościele katolickim
skierowany przeciw reformacji religijnej i różnowiercom, trwający
od połowy XVI do końca XVII w., okres reakcji katolickiej[34,387];
mozaizm (fr. mosaїsme, z gr.
Moses, z hebr. Mōsze -
Mojżesz) wcześniejsza faza judaizmu[34,494];
tantryzm (sanskr. tantra -
księga) kierunek w hinduizmie i późniejszej fazie buddyzmu związany
z praktykami religijno-magicznymi i kultem mocy boskich w postaci żeńskiej[34,744];-
totemizm (od totem, z języka
Indian Algonkinów) zjawisko socjologiczno-religijne polegające na
uznawaniu więzi między daną grupą (rodem, plemieniem) a
totemem[34,767];
wedyzm (sanskr. wēda -
wiedza) najdawniejsza zachowana religia w Indiach, której zasady zawarte
są w Wedach; z czasem przekształciła się w braminizm[34,801].
4. Запозичення серед назв
книг для богослужбового вжитку:
hagada (hebr. haggadach –
opowieść, podanie) a) część Tałmudu składająca
się z legend, opowiadań, alegorii, przysłów itp.; b)
opowieść o wyjściu Żydów z Egiptu czytana w święto
Paschy[34,265];
mezuza (hebr. dosł.
odrzwia) zwitek pergaminu z wypisanymi wersetami Pięcioksięgu
wieszany na famudze drzwi, uważany przez Żydów za talizman
chroniący dom przed nieszczęściami[34,473];
rodał (śr.-g.-niem.
rodel, rodal – zwój papieru) zwój pergaminowy nawinięty na
dwa wałki, zawierający tekst Tory (Pięcioksięgu) napisany w
języku hebrajskim, przechowywany w synagodze w ozdobnej szafie[34,652];
sura (ar. dosł. stopień,
szereg) rozdział Koranu[34,714];
Talmud (hebr. talmūd -
nauka) zbiór tradycji; zwłaszcza religijno-prawnych
przepisów judaizmu, spisanych w pierwszych wiekach n.e.,
uzupełniających Biblię[34,742];
Tora (hebr. Tōrā –
nauka, pouczenie, prawo) pięć pierwszych ksiąg Starego
Testamentu, Pięcioksiąg; także zwój z tekstem
Pięcioksięgu[34,765].
5. Запозичення серед назв
речей для богослужбового вжитку:
hadżar (ar.) czarny
kamień w świątyni Kaaba czczony przez pielgrzymujących do
Mekki wyznawców islamu[34,265];
rokieta (wł. rocchetto)
rodzaj komży o wąskich rękawach, podbity kolorową materią,
noszonej w Kościele rzymskokatolickim przez wyższe duchowieństwo[34,653];
sutanna (fr. soutane, z wł.
Sottana – spodnica, szata) strój duchownych katolickich, długa
suknia z nizkim stojącym kołnierzem, zapinana z przodu na rząd
małych guzików, zwykle czarnego koloru (biskupi noszą fioletową,
kardynałowie – purpurową, papież - białą)[34,714];
tałes (hebr. tallїth)
uroczysta wierzchnia używana przez wyznawców judaizmu podczas
modlitw[34,742];
welon (wł. Velo, z łac.
velum - zasłona) a) tkanina przykrywająca kielich mszalny; b) szal
zarzucany na ramiona, przez który duchowny trzyma monstrację lub
puszkę z komunikatami[34,802].
6. Запозичення серед назв
релігійних cвят:
Chanuka (hebr. Chanukāh
- poświęcenie) religijne ośmiodniowe święto
żydowskie, obchodzone na część zwycięstwa
Machabeuszów nad Seleucydami i oczyszczenia sprofanowanej
świątyni jerozolimskiej; święto świeczek[34,109];
holi (hindi) w hinduizmie –
marcowe święto radości, podczas którego jest zwyczaj
wzajemnego oblewania się zabarwioną na czerwono wodą lub
obsypania się czerwonym proszkiem[34,283];
pascha (hebr. pesach - przejście)
Pascha a) najważniejsze święto chrześcijańskie, będące
pamiątką zmartwychwstania Jezusa, wypadające w pierwszą
niedziele po wiosennej pełni księżyca; Wielkanoc; b) największe
święto judaizmu (Pesach), obchodzone (na pamiątkę wyjścia
Żydów z Egiptu) przez 7 lub 8 dni od 15 dnia pierwszego miesięca
wiosennego (wg. Kalendarza księżycowego)[34,555].
3.4
Адаптація запозичень
Іншомовні слова, входячи в
польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та
граматичній системам.
Адаптація запозичених слів є
важким процесом. Фонетична адаптація полягає в усталенні вимови, що відповідає
польській фонетичній системі. Так, наприклад, грецько-латинське слово angelus
отримало в польській мові форму angieł, а пізніше angioł, що
вимовлялося як anjoł і, врешті, anioł. Латинське слово castellum,
запозичене з чеської мови як kostel, дало польське слово kościół.
Графічним освоєнням
іншомовного слова вважається його написання польськими літерами відповідно до
правил польського правопису, наприклад євр. edin передається в польській мові
Eden, англ. independent – independenci, чес.(з лат.) capellanus - kapłan .
Більшість іншомовних слів у
процесі запозичення набувають польського графічного оформлення, але існують
також слова, які зберігають свою оригінальну форму (напр.: rektor, diakonisa,
logos, та ін.).
Морфологічна адаптація
полягає у зміні роду. Німецький іменник середнього роду das Rathaus дав
польський іменник чоловічого роду ratusz. В словах, запозичених з латинської
мови відкидається чоловіче закінчення -us і закінчення середнього роду -um,
напр.: angelus – anioł, iudaismus – iudaizm. Іноземні суфікси замінюються
польськими, напр.: firm-are – bierzm-ować, absolut-us – absolut-ny.
Запозичені слова
підпорядковуються польському словотвору і утворюють похідні слова. Так,
наприклад, від запозиченого арабського слова imam утворено похідні слова
imamaci, imamizm.
Чим давніше було запозиченe слово, тим більше воно
уподібнилося до польських слів. Слова, запозичені за часів слов’янської
спільноти, сполонізувалися і тільки ґрунтовний етимологічний аналіз
дозволяє розпізнати іноземні корені.
Новіші запозичення, які
відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих
фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні
легко розпізнати за вимовою або за написанням.
Полонізація запозичень
Полонізація іншомовних слів –
це їх пристосування до правил польської вимови, при цьому вони можуть запозичуватись
або згідно їх вимови, або на підставі їх написання.
До слів, які перейшли у
польську мову згідно їх вимови, можемо віднести: rektor, diakonisa, kantor,
kapa, logos, sekta, schizma, teologia.
До слів, які перейшли в
польську мову згідно їх написання, відносимо такі слова, як: logos, homilia,
profanum, sacrum.
3.5
Зміни в семантиці слів
Семантичне освоєння
запозичень – це питання про включення їх в лексико-семантичну систему
переймаючої мови, встановлення різноманітних зв’язків з питомими елементами
словника, включення їх в різноманітні ряди і ланцюги залежностей, що в різних
напрямках пересікають словниковий склад мови. Це питання про віднесення нового
слова до синонімічного ряду слів з подібним значенням і розмежування його –
смислове або стилістичне – з іншими елементами цього ряду; поява у нього
антонімічних опозицій на ґрунті нової мови, зміни в них, викликані його
входженням; нарешті, свідченням освоєності слова і одночасно умовою його
адаптації є широке вживання іншомовного слова в мові.
Релігійна лексика іншомовного
походження потрапила до Польщі у зв’язку із запровадженням католицької віри на
її теренах, а отже і відповідних реалій. Найчастіше зустрічаємося із
запозиченнями з латинської та грецької мов, рідше з єврейськими, чеськими, російськими,
французькими, італійськими та ін. Це такі слова, як: animizm, antychryst,
biskup, Biblia, oblat, oracja, patron, politeizm, rekwiem, stygmat, sacrum
тощо. Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці: Biblia,
budyzm, chrystianizm, igumen, religia, monoteizm, sutanna, sacrum.
У деяких іншомовних
запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з
функціонуванням цих слів в мові-джерелі, напр.: celibat, dziekan, lektor,
lektorat, doktor, dysydent, superintendent.
Розширення значення слова –
це збільшення кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих
предметів і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При розширенні
значення слово стає більш вживаним.
Звуження значення – це
обмеження кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих предметів
і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При звуженні значення
слово спеціалізується, стає менш вживаним.
При розширенні та звуженні
значення слова відбувається утворення переносного значення, яке в момент його
появи мотивується прямим значенням і контекстом [3,219].
Розглянемо наведені вище
зауваження на прикладах.
Латинське dziekan (dziesiętnik) раніше мало такі
значення:
1.
‘osoba stojąca na czele wydziału w wyższym
zakładzie naukowym’;
2.
‘osoba stojąca na czele korpusu dyplomatycznego’;
3.
‘przewodniczący Rady Adwokackiej’;
4.
‘ w Kościele katolickim a) duchowny sprawiający
nadzór nad okręgiem złożonym z kilku parafii; b) duchowny
stojący na czele kapituły; c) kardynał stojący na czele
kolegium kardynalskiego’ [34, 169].
Тоді як у сучасній польській
мові це слово отримало розширення семантики у першому значенні: 1. ‘profesor
lub docent kerujący wydziałem szkoły wyższej przy współdziale
rady wydziału’ та звуження семантики у четвертому значенні: 4. ‘duchowny katolicki
sprawiający nadzór nad okręgiem złożonym z kilku parafii
[32, t.1, 467].
У слові celibat (łac.caelibatus - bezżeństwo)
відбулося розширення значення: ‘celibat – bezżenność duchownych
w niektórych religiach’ [34,103]. Пізніше у цього слова з’явилося й інше
значення: ‘celibat – wstrzemiężliwość płciowa’ [32,
t.1, 221].
У слова dysydent (łac.
dissidens – nie zgadzający się) – ‘odstępca od dogmatów
Kościoła panującego na danym terenie; w Polsce to człowiek wyznający
inną religię chrześcijańską niż katolicka, zwłaszcza
protestant, kalwin, arianin, innowierca, różnowierca’ [34,168-169]
відбулося розширення значення. Після розділів Польщі слово ‘dysydent‘ отримало
ще одне значення – ‘osoba otwarcie występująca przeciwko panującemu
systemowi politycznemu i narażona z tego powodu na represje’ [32, t.1,
460]
У таких словах як lektor,
lektorat відбулося звуження значення. Якщо при запозиченні слово ‘lektor’ мало
такі значення:
1.
‘osoba czytająca komuś głosno’;
2.
‘nauczyciel obcego języka na wyższej uczelni’;
3.
‘specjalista wygłaszający wykłady lub odczyty
z jakiejś określonej dziedziny’;
4.
‘ osoba czytająca rękopisy, utwory i oceniająca
ich przydatność do druku; pomocnik korektora odczytujący z nim
teksty oddawane do składu lub druku’;
5.
‘aparat powiększający mikroreprodukcje do
czytelnej wielkości, czytnik’;
6.
‘dawny stopień naukowy; osoba mająca ten stopień’;
7.
‘kleryk, który otrzymał święcenia
lektoratu’ [34,424], то в сучасній польській мові воно вже не вживається у
релігійній лексиці та має дещо вужче значення:
lektor 1. ‘osoba czytająca
komuś głosno’; 2. ‘nauczyciel języka obcego, zwłaszcza na uczelni wyższej’;
3. ‘specjalista wygłaszający odczyty; prelegent’; 4. ‘czytnik’ [32,
t.2, 21].
Те ж саме відбулося і зі
словом lektorat: lektorat (śrdw.-łac. lektoratus) 1. ‘stanowisko, zajęcie
lektora’; 2. ‘kurs, nauka obcego języka prowadzone na wyższej
uczelni’; 3. ‘niższe święcenie uprawniające do czytania
lekcji w czasie nabożeńsw’ [34,424]. В даному випадку слово втратило
своє останнє, третє значення, у якому тепер не вживається.
Зникло з ужитку в польській
релігійній лексиці таке слово як superior (łac. wyższy) ‘przełożony
w klasztorze; w niektórych zakonach: przełożony generalny’
[34,413].
Зміна значення наведених
прикладів могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже
під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто
фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття
нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв’язку із
процесами, які мають місце в мові.
Висновки
Аналіз сукупності питань,
пов’язаних з виявленням лексичних запозичень з інших мов в польській мові,
встановленням особливостей їх проникнення та функціонування в польській мові,
визначенням особливостей їх адаптації дозволяє зробити ряд висновків про місце
цих запозичень в польській мові та про доцільність чи недоцільність їх
вживання.
Ми знаємо, що польська мова,
як і всяка інша, крім історично-успадкованих шарів корінної лексики, засвоїла
значну кількість іншомовних слів, які становлять невід’ємну і дуже важливу
частину її лексичного фонду.
Запозичена
лексика з інших мов в польській мові становить приблизно 20% усього її
словникового складу. Ці слова почали проникати у систему польської лексики
здавна у зв’язку з розвитком економічних, політичних та культурних контактів
між польським та іншими народами. Вони проникали у мову не лише за допомогою
усного спілкування, а й через літературні джерела. Запозичення слів з інших мов
є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.
Польська
релігійна мова, як і будь-яка інша, має свою історію. У Х столітті Польщею було
прийнято західний тип християнства і в країні починає функціонувати «нова мова»
– мова релігії. Вона протягом досить довгого часу панувала в Церкві. Суть віри,
що подавалася в традиційних формулюваннях такою мовою ставала дедалі менш
зрозумілою. Люди ніби знали, що означають релігійні тексти, але це „розуміння”
було дуже поверхневе або взагалі фальшиве.
ІІ
Ватиканський Собор (1962-1965) мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова
релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій – донесення Слова божого до
людини, а, отже мову вирішили осучаснити. Позбавилися від слів малозрозумілих,
непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних
знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не
вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками.
Використання в літургії народних мов та відмова від латинської мови стала
найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. А, отже, відповідно, в мові
різко зменшилася кількість іншомовної, запозиченої лексики.
Кількість
запозичених релігійних лексичних одиниць, що на даний момент ще функціонують в
мові невелика – близько 350. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою,
чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що
трапляється в житті країни.
Найчисельнішу
групу запозичень становлять слова латинського та грецького походження. Вони
були пов’язані з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо.
Найбільшу групу запозичень з класичних мов становить лексика на позначення
різних осіб, напр.: akolita, biskup, diakon, rektor, apostoł, konfirmant,
mag, anioł, demon, patron; назв, пов‘язаних з проведенням богослужінь та
літургії, напр.: ablucja, epistoła, lekcja, msza, oracja, wotywa; назв
релігійних течій та вірувань, напр.: animizm, episkopalizm, katechetyka,
religia, teologia; речей для богослужбового вжитку, напр.: antyfona, Biblia,
katechizm, psalm, reguła, testament, Wulgata; назв речей для
богослужбового вжитку: ampułka, hostia, ikona, kapa, mensa, ornat, pektorał,
relikwie; назв релігійних понять: adoracja, celibat, charyzmat, credo,
profanum, stygmat ; назв установ та інституцій: diakonat, dziekanat,
inkwizycja, kalwaria, synagoga.
Кількість запозичень зі
слов‘янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну
непроникність двох великих християнських віросповідань. Але в польську мову потрапили
наступні слова: bat’ko, czerniec, humion, kryłos, maślnica, metropolit,
monastyr, popowicz, prażnik, proskura, władykę, archimandryta,
bieliec, bies, cerkiew, chuła, czarnoresza, episkop, jestestwo, kumer,
mironosiciel, obiednia, sobór, Stretenne, zaczało та інші.
Найменшою за чисельністю є
група слів, запозичених з інших мов (арабські, італійські, єврейські, німецькі,
перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді), напр.: cherubin, guru,
amen, ramadan, buddyzm, totemizm, rodał, Talmud, sutanna, welon, Chanuka,
pascha. Це пояснюється тим, що ці країни є досить віддаленими від Польщі, а в
минулому контакти між ними були нечисленними.
Іншомовні слова, входячи в
польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та
граматичній системам.
Чим давніше було запозичене
слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Новіші запозичення, які
відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих
фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні
легко розпізнати за вимовою або за написанням.
Частина запозичених слів не
зазнала жодних змін в семантиці. У деяких іншомовних запозиченнях
спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з
функціонуванням цих слів в мові-джерелі. Зміна значення у цих словах могла
відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час
функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни
в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або
втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв’язку із процесами, які мають
місце в мові.
Сьогодні досить часто постає
питання про доцільність чи недоцільність вживання іншомовних запозичень у
польській мові. Деякі мовознавці рішуче виступають проти вживання іншомовної
лексики. Однак безоглядний мовний пуризм, намагання очистити мову від
іншомовних слів не залежно від їх значення та ступеня засвоєння не тільки не
приносить користі мові, а, навпаки, збіднює її лексичний склад, зменшує її
якість як засобу спілкування, засобу вираження людської думки.
Отже, вживання іншомовного
слова само по собі не є негативним явищем. Воно шкідливе лише тоді, коли таке
слово вживається без потреби і неправильно, коли воно запозичується для назв
таких понять, які вже мають назву у польській мові.
БІБЛІОГРАФІЯ
1.
Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов /
За ред. Мельничука А. – К., 1966.
2.
Историческая типология славянских языков. Фонетика и
словообразование, лексика и фразеология/Под ред. Мельничука А. – К., 1986.
3.
Кодухов В.И. Введение в языкознание.- М.: Просвещение,1979.
4.
Коломієць В. Розвиток лексики слов’янських мов у
післявоєнний період. – К.: Наукова думка, 1973.
5.
Кочерган М. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999.
6.
Русанівський В. Структура лексичної та граматичної
семантики. – К.: Наукова думка, 1988.
7.
Семчинський С. Загальне мовознавство. – К.: Вища школа,
1988.
8.
Семчинський С. Семантична інтерференція мов. – К.: Вища
школа, 1974.
9.
Т. Лер-Сплавинский. Польский язык.- М., 1954.
10. Тихомирова Т. Курс польского
языка. – М.: Высшая школа, 1988.
11. Bagrowicz I. Posoborowe
przemiany w polskiej katechezie// Przegląd Pastoralno-Homiletyczny.-
Kielce, 2000.- № 4. - S.87-110.
12. Bajerowa I. Kilka problemów
stylistyczno-leksykalnych współczesnego polskiego języka
religijnego // O języku religijnym.-Lublin, 1998.- S. 21-44.
13. Bajerowa I. Swoistość
języka religijnego i niektóre problemy jego skuteczności // Łódzkie
Studia Teologiczne.- Lublin, 1994.- № 3.- S.11-17.
14. Bajerowa I. Od Trydentu do
Vaticanum Secundum // Od Biblii Wujka do współczesnego języka
religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z.
Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 79-85.
15. Bieńkowska D. O przeobrażeniach
polskiego stylu biblijnego // Stylistyka.- 1993.-II.-S. 101-109.
16. Brückner A. Słownik etymologiczny języka
polskiego.- Warszawa, 1970.
17. Cienkowski W. Wpływy i
zapożyczenia obce w powojennej polszczyźnie pisanej. Z zasadnień
słownictwa współczesnego języka polskiego / Red. Dejna K.
– Warszawa, 1978.
18. Dąbrowska A. Język
polski.- Wrocław, 1999.
19. Encyklopedia języka
polskiego. – Warszawa, 1992.
20. Jodłowski S., Taszycki
W. Zasady pisowni polskiej i interpunkcji ze słownikiem ortograficznym. –
Wrocław, 1972.
21. Karpluk M. Z prawosławnego
słownictwa ruskiego w polszczyźnie XVI wieku // SLAVIA
ORIENTALIS.-Warszawa,1990.- № 1-2.- S. 65-71.
22. Kłoczowski J. Dzieje
chrześcijaństwa polskiego.- Warszawa, 2000.
23. Kochański W.,
Klebanowska B., Markowski A. O dobrzej i złej polsczyźnie. –
Warszawa, 1989.
24. Koziara S. Rodzime brzmienie
Dawidowej muzy. Z dziejów obecności psałterza w języku polskim
// Znak.- Rzeszów, 1995.- № 487.- S. 93-108.
25. Makuchowska M. Język religijny
// Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Język polski
/ pod red. S. Gajdy.- Opole,2001.- S. 369-402.
26. Mańczak-Wohlfeld E.
Tendencje rozwojowe współczesnych zapożyczeń angielskich
w języku polskim.- Kraków, 1995.
27. Minikowska T. Wyrazy ukraińskie
w polszczyźnie literackiej XVI wieku.- Toruń,1980.
28. Mrowiec K. Prezentacja nowego
repertuaru ze „Śpiewnika Liturgicznego” // Śpiew wiernych w
odnowionej liturgii / pod red. R. Pośpiecha, P. Tarlińskiego.- Opole,
1993.- S.55-76.
29. Nauka o języku dla
polonistów / pod red.Dubisza S. – Warszawa, 1998.
30. Skorupka S. Język
polski. – Warszawa, 1970.
31. Skubalanka T. O kilku
problemach gramatyczno-leksykalnych literatury staropolskiej // Acta
Universitatis Lodziensis, Folia Linguistica 23.- Łódź,1980.-
S. 145-158.
32. Słownik języka polskiego
/ pod red. Szymczaka M.- Warszawa, 1996.- T. 1-3.
33. Słownik staropolski /
pod red. S. Urbańczyka.- Warszawa,1953.
34. Słownik wyrazów
obcych / pod red. Tokarskiego J. – Warszawa, 1987.
35. Sobczykowa J. O zrozumiałości
języka liturgicznego // Czterechsetlecie Unii Brzeskiej. Zagadnienia języka
religijnego / pod red. Z. Leszczyńskiego.- Lublin,1998.- S. 187-201.
36. Szkolny słownik nauki o
języku / pod red. Podrackiego J. – Warszawa, 1998.
37. Świerzawski W. Tłumaczenie
liturgii rzymskiej na języki ojczyste // Ruch Biblijny i Liturgiczny.-
Kraków,1978.- S. 63-73.
38. Turnau J. Rady dla kaznodziejów
// Znak.- Warszawa,1995.- S. 119-120.
39. Umińska-Tytoń E.
Tekst sakralny a potoczność. Na podstawie przekładów
Nowego testamentu // Łódzkie Studia Teologiczne.- Lublin,1994.- №
3.- S. 73-82.
40. Walczak B. W sprawie języka
współczesnych przekładów Biblii // Od Biblii Wujka do
współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania
Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.-
S. 79-85.
41. Węcławski T. Wspólny
świat religii.- Kraków,1995.
42. Wierusz Kowalski J. Język
a kult. Funkcja i struktura języka sakralnego // Studia Religioznawcze
PAN.- Warszawa, 1973.- VI.
43. Woźniak E. Od Psałterza
puławskiego do Księgi psalmów Miłosza // Od Biblii Wujka
do współczesnego języka religijnego. Z okazji 400-lecia
wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów,
1999.- S. 86-90.
44. Współczesny język
polski/ pod red. J. Bartmińskiego.- Lublin, 2001.
45. Zachwieja M. Leksyka listów
pasterskich Episkopatu Polski z lat 1945-1966 // Od Biblii Wujka do współczesnego
języka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka /
pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnów, 1999.- S. 230-237.
|