Экологическое сознание как фактор развития украинского общества

. за погодженням з місцевими органами самоврядування та іншими державними

органами виконувати роботи щодо виконання і охорони вод та відтворення

водних ресурсів за власний кошт та за добровільною участю членів

об’єднань громадян;

. брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами

управління перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і

заходів та вносити пропозиції з цих питань;

. проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і

передавати їх органам уповноваженим приймати рішення щодо розміщення,

проектування та будівництва нових, реконструкції діючих підприємств,

споруд, об’єктів;

. здійснювати громадський контроль;

. одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об’єктів,

джерела забруднення та використання вод, про плани та заходи щодо

використання, охорони та відтворення вод;

. подавати до суду позови про відшкодування збитків заподіяних державі і

громадянам внаслідок забруднення, засмічення і вичерпання вод.

Звертає увагу на себе той факт, що тільки у Водному Кодексі України

прямо сказано про право громадян та їх об’єднань порушувати цивільні справи

у суді про відшкодування збитків, як громадянам, так і державі.

У Земельному Кодексі України, прийнятому 13 березня 1992 року

говориться тільки про участь громадян та їх об’єднань у здійсненні заходів,

пов’язаних з використанням земель. Зокрема, у розгляді місцевими радами

питань про використання земель та сприяння радам і спеціально уповноваженим

органам державного управління в охороні земель і поліпшення стану

природного середовища (стаття 16). Земельний Кодекс не передбачає

можливості громадського контролю за охороною та використанням громадських

земель.

Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, надає

громадянам та їх об’єднанням тільки право брати участь у здійсненні заходів

щодо раціонального використання та охорони надр шляхом сприяння місцевим

органам влади (стаття 12).

Всіма вищевикладеними законами і кодексами регулюється право на

використання відповідного об’єкту природи: землекористування,

лісокористування, водокористування, користування надрами, тваринним світом,

природно-заповідним фондом, атмосферним повітрям. Право природокористування

може бути загальним і спеціальним. Загальне не потребує спеціального

дозволу уповноважених державних органів, воно є загальнодоступним,

безоплатним і має велике соціальне значення. Це право громадянам дихати

свіжим повітрям, пити чисту воду, купатися, плавати на човнах у водоймах,

вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикі

трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, плоди, гриби, не завдаючи шкоди

відтворенню цих ресурсів. Спеціальне природокористування вимагає

спеціального дозволу уповноважених державних органів. Воно пов’язане,

зазвичай, із суттєвим впливом на природу, з використанням технічних споруд

або пристроїв і є платним. Це, наприклад, землекористування, заготівля

деревини, полювання, забір води для промислових потреб чи скидання стічних

вод у водойми тощо.

Розділ IV

Громадськість як вагомий чинник захисту довкілля

4.1.Активність громадськості як запорука збереження довкілля

Друга половина нашого століття, як ми зазначали у попередньому розділі,

внесла дві основні зміни як у правові системи майже кожної країни, так і в

міжнародне право. Спочатку права людини, а потім і навколишнє середовище

були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності. І в обох

випадках існуючі інститути держави і права мусили змінитись, щоб їх

гарантувати.

Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять «права людини» і

«охорона довкілля». Людська істота не може бути відокремлена від

середовища, в якому існує і погіршення стану якого обов’язково впливає на

неї і її права. Тому не дивно, що в 1972 році на Стокгольмській конференції

права людини і охорона довкілля були об’єднані в перший принцип Декларації.

Тоді вперше було сформульовано «право на безпечне навколишнє довкілля».

З цього часу нове право було закріплене в національних конституціях і

законах, а також в міжнародних деклараціях і угодах. Проте, юридична

природа цього права стала предметом суперечок через складність у визначенні

його предмету. Сьогодні науковці все більше доходять згоди щодо його

процедурного характеру. Це право стосується не взагалі якогось абстрактного

середовища, а є правом кожної окремої людини на охорону власне її оточення.

Це включає також право всіх індивідів бути проінформованими щодо планів і

проектів, які можуть зашкодити довкіллю, брати участь у процедурах

прийняття рішень і, коли необхідно, застосовувати відповідні засоби для

відшкодування заподіяного лиха чи відновлення порушених гарантій.

Основою цієї системи є участь громадськості в охороні навколишнього

середовища, яка обов’язково включає, перш за все, доступ до інформації.

Власне, тому останні досягнення міжнародного права підкреслюють важливість

цього інституту. Принцип участі громадськості закріплено не лише в

Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 року і Порядку Денному на XXІ століття,

прийнятому на тій же Конференції, а й в усіх укладених за останній час

міжнародних угодах, що стосуються захисту морів і річок, транскордонних

забруднень.

Однак, участь громадськості все ще потребує юридичного закріплення в

Україні. Ми у цьому розділі зробили спробу окреслити як подібне правове

регулювання вже діє на прикладі Європи, і яким чином воно може бути

закріплено в нашій державі. Ми не повинні забувати, що береться до уваги

розвиток не лише практичних, але й теоретичних моментів участі

громадськості, оскільки можуть бути винайдені цілковито нові, до цього часу

ще невідомі рішення з огляду на традиції і звичаї Українського народу.

Один з перших міністрів охорони довкілля в Західній Європі зазначав, що

охорона довкілля є школою демократії. Його думка знаходить своє

підтвердження у зростанні громадської участі у прийнятті рішень, що можуть

мати вплив на довкілля.

4.1.1.Спільний інтерес

Проблема чистого і здорового навколишнього середовища стосується

кожного. Рибалка зацікавлений і в чистій воді, і в незабруднених морях і

океані; фермер – у неотруєній землі, споживач – у якісних продуктах, що не

зашкодять його чи її здоров’ю; промисловці – в продовженні процесу

виробництва. Коротше кажучи, чисті повітря, вода, земля і відповідне

використання природних ресурсів стосується всіх і всюди у світі.

Загальновідомо, що діяльність людини впливає на природу, яка,

безумовно, має величезні регенеруючі можливості, але і вони вичерпуються. У

багатьох випадках межі цих ресурсів було порушено або, принаймні, досягнуто

критичної риски. Цілком очевидно, що природа, флора і фауна в Європі з

кожним днем зубожіє все швидше. Дуже багато вже загинуло і зникло назавжди.

Крім того, зростає кількість місць, де умови вже стали майже непридатними

для проживання. Концентруються забруднення і накопичуються відходи.

4.1.2.Порушені зв’язки. Баланс

Погіршення стану довкілля, у свою чергу, впливає на діяльність людей і,

особливо, на їх здоров’я. Інакше кажучи, існує тісний зв’язок між людиною

та її оточенням. Зараз чимало сигналів, які вказують на серйозне порушення

балансу між ними. Це шкодить не тільки навколишньому середовищу, але і

соціальному та економічному розвитку.

Отже, потрібно відновити необхідний контроль за дотриманням цього

балансу. Багато країн визнали це основою їх загальної політики.

Європейський Союз визначив екологічні проблеми пріоритетним питанням своєї

політики на наступні п’ять років. Донедавна екологічна управління

розглядалось завданням суто урядовим, яке стосувалось прийняття законів і

контролю за їх виконанням. У найкращому випадку до цього залучались всі

галузі промисловості. Однак, поступово зростало усвідомлення того, що

влада, промисловість і населення спільно відповідають за належний стан

довкілля.

4.2.Ключовий термін

Ключовим терміном в цьому відношенні є «участь громадськості». Це

поняття призводить до великої кількості проблем, особливо, що стосується

його правової і конституційної природи. Ці питання стосуються не лише

влади, а й громадян. Проте, в деяких країнах є досвід того, що взаємодія

уряду і громадян може приносити користь, і що суспільство підтримує ідею

спільної відповідальності за ідентифікацію і розв’язання проблем довкілля.

У багатьох випадках участь громадськості розглядається як важливий елемент

у демократичному розвитку, заснований на взаємній повазі і довірі.

4.3.Необмежені можливості впливу

«Голос громадськості» завжди був важливим у процесі рішень в

демократичному суспільстві, одним з основних елементів якого є свобода

слова. З огляду на це, «участь громадськості» не обмежується законами,

підзаконними нормативними актами і формами виразу. Можливості виголошення

кимось своєї думки є необмеженими, але мають поважатись і думки інших.

Безумовно, це абсолютно не стосується фізичного впливу. Безумовно, це

абсолютно не стосується фізичного впливу. Існує багато можливостей мирного

характеру, включаючи:

. демонстрації;

. мітинги протесту;

. листи до редакцій газет і журналів;

. листи до політиків;

. заснування організацій;

. випуск брошур, листків, газет тощо.

Вище перелічені засоби – лише кілька прикладів. Скласти повний перелік

було б дуже складно. Спосіб, за допомогою якого особа може виразити свою

думку, залежить тільки від її винахідливості. Та загальновідомо, що навіть

одна людина може впливати на політичний процес прийняття рішень. Власне, це

і є метою «участі громадськості», незалежно від того, чи стосується це

охорони здоров’я, безпеки праці, чистого повітря, води, землі чи інших

аспектів здорового навколишнього середовища. Громадськість все більш

свідомо сприймає факт, що забруднення навколишнього середовища і

експлуатація природи мають шкідливі наслідки. Це, так чи інакше, змушує

політиків брати громадську думку до уваги. Саме громадськість підняла

питання екологічних проблем і політикувала їх, що зрештою знайшло

відображення в законах і обмеженні певних видів впливу на навколишнє

середовище. В багатьох країнах головною метою політики став захист

природних цінностей як на національному, так і на місцевому рівнях. Це є

свідченням того, що участь громадськості може бути дуже ефективною. І

основою цього є фундаментальне право на свободу слова. Така більш

«традиційна» форма громадської участі, а також політичне визнання як її

результат, є ефективними інструментами для виразу ролі громадськості в цій

галузі.

4.4.Необхідність громадської активності та її переваги

Молоді демократії Центральної і Східної Європи зіткнулись із труднощами

у розвитку і впровадженні нових засобів для ліквідації шкоди, завданої в

минулому навколишньому середовищу, а також для попередження нанесення шкоди

здоров’ю людей і екосистемі в майбутньому. Досягнення цієї мети значно

полегшиться, якщо громадськість – окремі громадяни, промисловість і

громадські організації – зможуть і будуть зацікавлені брати участь у

процесі охорони довкілля.

Громадськість є одним із найбільш суттєвих ресурсів, які нація може

використовувати для розвитку і впровадження права і політики охорони

навколишнього середовища. Громадяни знають земельні і природні ресурси

своєї країни набагато краще за будь-якого урядового чиновника. Їх кількість

робить їх сильнішими за найбільшу і найголовнішу урядову інституцію. І тому

що власне люди працюють, відпочивають і подорожують, використовуючи

цінності довкілля, кожна людина особисто зацікавлена, щоб воно було чистим,

здоровим і неушкодженим. Залучення громадськості є вирішальним чинником у

створенні та впровадженні доцільного і ефективного режиму охорони

навколишнього середовища. Можливості для участі громадськості та одержання

користі від цього існують в багатьох галузях.

Охорона довкілля – це процес, що вимагає узгодження дій уряду, окремих

громадян і промисловості. Залучення до цього процесу громадськості може

принести користь кожній з цих категорій, і що найбільш важливо, всьому

суспільству як такому.

Участь у процесі охорони довкілля приносить користь ГРОМАДСЬКОСТІ, тому

що це дозволяє окремим громадянам мати більший вплив на процес прийняття

рішень, пов’язаних із впливом на довкілля. Це також надає їм можливості

дізнаватись про екологічний ризик, якому вони піддаються, і діяти,

відповідно до цього. Крім того, участь громадськості допомагає відчувати

реальність позитивного впливу на ситуації і події, що відбуваються в

країнах.

Участь громадськості може також допомогти ПРОМИСЛОВЦЯМ, збільшуючи їх

обізнаність про вплив їх діяльності на навколишнє середовище. Механізми

залучення громадськості досить часто вимагають від компаній представлення

детальних оцінок використовуваних ними процесів і видів діяльності, в

результаті яких здійснюється забруднення навколишнього середовища. Така

порівняльна оцінка може привести до того, що компанії винайдуть певні зайві

затрати у методах виробництва, використанні сировини чи витратах енергії,

що в кінцевому результаті може призвести до скорочення витрат на

виробництво і встановлення замість цього очисного обладнання. Таке

збереження коштів є особливо важливим при складній економічній ситуації,

коли промисловцям досить важко дотримуватись вимог економічного

законодавства. Участь громадськості також сприяє зростанню розуміння

промисловцями турбот своїх споживачів і вчить їх підвищувати ефективність

продажу. І, зрештою, оскільки промисловість відноситься до неурядових груп

суспільства, правові та інші методи залучення громадських ресурсів можуть

також надавати її представникам голос при прийнятті рішень, що

безпосередньо на них впливають.

Досить суттєвою є також користь від участі громадськості в процесі

охорони навколишнього середовища для УРЯДУ. Громадяни мають безпосередні

відомості про стан навколишнього середовища в їх регіоні. Заохочення їх до

розділення цих знань з владою може позитивно впливати на прийняття урядом

обгрунтованих рішень і зменшення ймовірності того, що суттєвий негативний

вплив на навколишнє середовище залишиться непоміченим. Велика кількість

громадян сама по собі може також компенсувати нестачу моніторингових,

контролюючих і застосовуючих ресурсів уряду і зберегти його час і гроші.

Громадяни можуть виступати як «очі і вуха» уряду, ідентифікуючи екологічну

небезпеку чи порушення діючого законодавства і спричинюючи їх ліквідацію чи

припинення. Крім того, достатнє залучення громадськості до екологічних

проблем підсилює положення Міністерства охорони навколишнього середовища у

відносинах з іншими державними міністерствами і установами – громадськість

може підтримати точку зору Міністерства охорони навколишнього середовища і

переконатись, що уряд у цілому не ігнорує екологічні проблеми.

Розділ V

Організаційні умови екологічного менеджменту в місцевих державних

адміністраціях та органах САМОВРЯДУВАННЯ

Участь місцевих органів влади в екологічному управлінні бере початок з

більш ранніх часів, коли міста зіткнулись з проблемою постачання чистою

водою і віддалення відходів діяльності забою худоби та шкіряного

виробництва. Між тим в минулому столітті масштаби екологічних проблем

зросли. Основні зміни мали місце в часи Промислової Революції, яка привела

до того, що десятки тисяч людей стали працювати на заводах у містах, які

виросли з невеликих торгівельних поселень з мілко масштабною

інфраструктурою.

Після війни 1941-1945 років міські екологічні проблеми, породжені

індустріалізацією виросли експотенційно. У результаті сьогодні крупні та

невеликі міста часто страждають від низки проблем:

. забруднення атмосфери, води та землі;

. зубожіння природних ресурсів;

. шум;

. пошкодження ландшафту;

. зменшення біорізноманітності (зменшення чисельності видів тварин і

рослин);

. скорочення площі, займаних рослинністю;

. скупчення автомобілів і перетворення вулиць з простору для пересування

жителів у міста для пересування автомобілів;

. погіршення здоров’я людини.

Виникає питання, як найефективніше вирішити всі ці проблеми?

У цьому розділі ми розглядаємо три шляхи підвищення можливостей

місцевої адміністрації у вирішенні екологічних проблем, наприклад:

. встановлення чи зміни адміністративної і політичної структури місцевих

органів влади;

. удосконалення здатностей місцевого персоналу, який займається

екологічними проблемами і кооперування з іншими місцевими структурами.

Залучення громадськості місцевими адміністративними органами у

екологічному регулюванні є частиною метода широкої участі в прийнятті

рішень на місцевому рівні та підтверджує, що місцеві адміністративні

установи, навіть засновані на демократичних принципах, не можуть охопити

увесь спектр місцевих інтересів.

5.1.Структури місцевого самоуправління, необхідні для більш успішного

екологічного менеджменту

Місцеві органи влади в багатьох країнах, включаючи Центральну та Східну

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6