Курсовая работа: Податкова система України
Платників акцизного збору законодавство
України поділяє на три категорії:
1. За підакцизними товарами й продукцією
вітчизняного виробництва — суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства
та організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії,
відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх виробляють. До цієї категорії
платників належать і виробники підакцизних товарів із давальницької сировини,
під якою розуміють сировину, матеріали, продукцію, передані їхнім власником без оплати іншим
підприємствам для подальшої переробки (цей аспект дуже важливий, тому що досить
багато підакцизних товарів пов'язано з давальницькою сировиною, наприклад,
група лікеро-горілчаних виробів і продукти харчування).
2. За ввезеними на територію України товарами —
суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари
(продукцію). Редакція ст. 2 вищевказаного Декрету розкриває поняття платника
вдаліше, ніж попередній варіант ст. 2 Закону України від 18 грудня 1991 року,
де платника визначено в загальній формі як суб'єкта підприємницької діяльності,
який реалізує на території України підакцизні товари.
3. Громадяни України, іноземні громадяни, особи
без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну
територію України.
Якщо Закон України «Про акцизний збір» від 18
грудня 1991 року в якості об'єкта оподаткування виділяв оборот від реалізації
на внутрішньому ринку як виготовлених в Україні, так і ввезених на її територію
підакцизних товарів (ст. 3), то Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний
збір» від 26 грудня 1992 року детальніше регулює цей бік акцизного збору й виділяє
три основних підходи до визначення об'єкта оподаткування:
1. Обороти від реалізації вироблених на
території України підакцизних товарів, що ґрунтуються на вартості використаної
підакцизної продукції, виходячи з фактичної собівартості й суми акцизів за
встановленими ставками. Під час реалізації підакцизних товарів і продукції,
виготовлених із давальницької сировини, їхню вартість визначають відповідно до
ринкових цін, що склалися на такі ж або аналогічні товари й продукцію в цьому
регіоні за звітний період. При використанні як давальницької сировини
підакцизних товарів, за якими вже було сплачено акциз, суму акцизу, що
підлягає сплаті за готовими товарами, зменшують на суму раніше сплаченого
акцизу.
2. Обороти з реалізації товарів (продукції) для
власного виробництва. Сюди належить як продукція, яку використовують
підприємства для виробництва іншої продукції (тобто внутрішньозаводський
оборот), так і продукція для передачі своїм працівникам.
3. Вартість товарів (продукції), які імпортують
на митну територію України. Неодмінним доповненням до нормативних актів, що
регулюють механізм акцизного збору, є додаток, що містить перелік товарів
(продукції), які розглянуто законодавцем як підакцизні, й закріплює рівень
ставок цього збору. Подібний перелік безпосередньо пов'язано з декількома
статтями вищевказаного Декрету. Насамперед, звичайно, зі ст. 4, що визначає ставки
акцизного збору, де виділено тільки загальні підходи до нарахування
акцизного збору, а конкретизовано за окремими товарами їх уже в зазначеному
переліку. Досить тісно пов'язано це доповнення і з переліком пільг. Рівень
ставок акцизного збору дуже різноманітний: від 10% до 300%. Причому, якщо
згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про перелік товарів (продукції), на
які встановлюється акцизний збір, та ставки цього збору» від 26 грудня 1992
року[11] ставки
акцизного збору коливалися від 10 до 85%, то з появою в якості об'єкта оподаткування
митної вартості імпортних товарів у постанові Верховної Ради України «Про
перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, і ставки
цього збору» від 4 лютого 1994 року[12] ставки
акцизного збору збільшилися до 250 — 300%. Використання ставок такого рівня
(150 — 200 — 250 — 300%) порозумівається тим, що в цьому випадку розрахунок
йде за імпортними товарами у відсотках до митної вартості з урахуванням митної
вартості й мита.
Кількість пільг за акцизним збором невелика.
Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» закріплено такі види
звільнення від акцизного збору:
1. Під час реалізації підакцизних товарів на
експорт.
2. Під час реалізації легкових автомобілів:
а) спеціального призначення (міліція, швидка
медична допомога) за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;
б) спеціального призначення для інвалідів,
оплату вартості яких провадять органи соціального забезпечення.
3. Акцизний збір не справляють під час вивезення
з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у
власність на умовах угоди про розподіл продукції.
Обчислювати акцизний збір можуть за ставками в
процентах до обороту з продажу й у твердих сумах із одиниці реалізованого
товару, а також одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу в
твердих сумах із одиниці реалізованого товару (продукції). В першому випадку
акцизний збір розраховують:
— з товарів, що вироблені на митній території
України, — виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними
роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без. податку на додану вартість
та акцизного збору;
— з товарів, що імпортують на митну територію
України, — виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними
роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість
і акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум
ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).
Суми акцизного збору з ввезених на територію
України товарів зараховують до Державного бюджету, а з товарів, вироблених в
Україні, — до місцевого бюджету за місцем їхнього виробництва й Державного
бюджету в співвідношеннях, встановлених Верховною Радою України.
У 1996 році в Україні з'явилися акцизні марки.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої і
тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 року[13]
марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким маркірують алкогольні напої і
тютюнові вироби, його наявність на цих товарах стверджує сплату акцизного
збору. Відповідно до Указу Президента України «Про введення марок акцизного
збору на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 18 вересня 1995 року[14]
реалізацію на території України імпортних алкогольних напоїв і тютюнових
виробів без наявності марок акцизного збору заборонено. У випадку їхньої
відсутності товари підлягають конфіскації чи знищенню.
Прибуткові податки
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК
Податок на прибуток є класичним варіантом прямого
податку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що справляють із
юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, який було введено Законом
України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року.
Попереднім трьом рокам притаманні коливання законодавця від оподаткування
доходів до оподаткування прибутку.
Законом України «Про внесення змін до Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року[15]
трохи зміщено акценти під час визначення платника. Залишаючи в цілому підходи
Закону України від 28 грудня 1994 року, наскрізним критерієм розмежування
платників законодавець закладає критерії резидентства. Розподіл на резидентів
і нерезидентів проходить через суб'єктів підприємницької діяльності,
бюджетних, громадських та інших підприємств, установ і організацій. Це ж
стосується постійних представництв. Виділяють і низку специфічних платників:
управління залізниці, установи пенітенціарної системи тощо.
Платниками податку є:
— з числа резидентів — суб'єкти підприємницької
діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації,
які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території
України, так і за її межами. Резиденти — юридичні особи й суб'єкти
підприємницької діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії,
представництва і т. п.), які створено й здійснюють свою діяльність відповідно
до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичні
представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України
за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і
представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють
підприємницької діяльності;
— з числа нерезидентів — фізичні чи юридичні
особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи
з джерелом їхнього походження з України, за винятком установ і організацій, що
мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами
України або законом. Нерезиденти — юридичні особи й суб'єкти підприємницької
діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з
місцезнаходженням за межами України, які створено й здійснюють свою діяльність
відповідно до законодавства іншої держави. Розташовані на території України
дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні
представництва іноземних держав, міжнародні організації та їхні
представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також
представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють
підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;
— філії, відділення та інші відокремлені
підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані
на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Деяким спрощенням у Законі України «Про
оподаткування прибутку підприємств» можна розглядати ст. З, що закріплює об'єкт
оподаткування — це прибуток, який визначають шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних
відрахувань. Щоправда, спрощенням це здається тільки на перший погляд,
оскільки ст. 4 визначає, що законодавець розуміє під валовим доходом загальну
суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого
(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах на території України, її континентальному шельфі,
виключній (морській) економічній зоні та за її межами. Ця ж стаття регулює
склад валового доходу й винятки з нього.
Чинна
редакція Закону використовує як основну категорію під час визначення об'єкта
оподаткування поняття валового доходу. Валовий дохід — це загальна сума
доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого)
протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах як
на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський)
економічній зоні, так і за її межами.
Прибуток підприємств в Україні обкладають за ставкою
25%, яку можна виділити як базову. Українське законодавство підрозділяє
нерезидентів на тих, що не здійснюють підприємницьку діяльність на території
України, й тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. В
ст. 13 вказаного Закону зазначено ставки податків на доходи нерезидентів. У
нерезидентів (які не здійснюють діяльність в Україні через постійні
представництва) з доходів, отриманих із джерел на території України, резидент
(який виплачує ці доходи) утримує податок і перераховує до бюджету.
Доходи таких нерезидентів обкладають за
наступними ставками:
від фрахту — 6%;
від страхування або перестрахування ризику,
залежно від рейтингу фінансової надійності — 0% або 15%;
від надання рекламних послуг — 20%;
Від оподаткування звільнено доходи
неприбуткових організацій, отримані у вигляді: коштів або майна, що надходять
безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних
пожертвувань; пасивних доходів; коштів або майна, що надходять таким
неприбутковим організаціям як компенсація вартості отриманих державних послуг;
дотацій або субсидій, отриманих із державного або місцевого бюджетів, державних
цільових фондів або в межах благодійної, у тому числі гуманітарної чи технічної
допомоги.
У разі, якщо доходи неприбуткових організацій,
отримані протягом звітного (податкового) року, на кінець першого кварталу
наступного за звітним року перевищують 25% від загальних валових доходів,
отриманих протягом такого звітного (податкового) року, то така неприбуткова
організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за
ставкою 30% до суми такого перевищення.
Також звільнено від оподаткування прибуток
підприємств, які засновано всеукраїнськими громадськими організаціями
інвалідів, і майно яких є їхньою власністю, отримане від продажу товарів
(робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, де протягом
попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там
основне місце роботи, складає не менше 50% загальної кількості працюючих і фонд
оплати праці таких інвалідів становить не менше 25% від суми витрат на оплату
праці, що входять до складу валових витрат. Перелік всеукраїнських громадських
організацій інвалідів, на підприємства яких поширено цю пільгу, затверджує
Кабінет Міністрів України.
Звільнено від оподаткування прибуток
підприємств, отриманий від продажу на митній території України спеціальних
продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення
обсягів виробництва й зменшення роздрібних цін на такі продукти.
Платники податку самостійно визначають суму
податку, що підлягає сплаті, в податковій декларації, розраховану наростаючим
підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих
податкових періодів у разі його наявності, яку вони подають до податкового органу
за звітний період, протягом 40 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) періоду. За звітні квартал, півріччя та
три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами
звітного року — повну. Форми декларацій із цього податку встановлює
центральний податковий орган за узгодженням із комітетом Верховної Ради
України, що відповідає за проведення податкової політики.
Податок сплачують протягом 10 календарних днів,
наступних за останнім граничним терміном подання податкової декларації. Суми податку на прибуток
зараховують до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням платника
податку.
ПОДАТОК ІЗ ДОХОДІВ
ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Найважливішим видом податків із фізичних осіб,
який притаманний будь-якій податковій системі, є прибутковий податок. До 2004
року його справляння в Україні регулював Декрет Кабінету Міністрів України «Про
прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року. З 1 січня 2004 року
сплату цього обов'язкового платежу здійснюють на підставі Закону України «Про
податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року[16],
який суттєво змінив механізм його справляння.
Платниками податку (суб'єктами
оподаткування) згідно з вищевказаним Законом є фізичні особи — громадяни
України, особи без громадянства та громадяни іноземної держави —
1) резиденти, які отримують як доходи з джерелом
їхнього походження з території України, так і іноземні доходи та
2) нерезиденти, які отримують доходи з джерелом
їхнього походження з території України. Резидентом є фізична особа, яка має
місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання
також у іноземній державі, її вважають резидентом, якщо така особа має місце
постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання
також у іноземній державі, її вважають резидентом, якщо має тісніші особисті чи
економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
Не є платником податку нерезидент, який
отримує доходи з джерелом їхнього походження з території України й має
дипломатичні привілеї та імунітет, установлені на умовах взаємності
міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою
України, щодо доходів, отримуваних ним безпосередньо від здійснення такої
дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.
Об'єкт оподаткування тісно пов'язано з
категорією платників податку, тому що обов'язки платника податків виникають
за наявності в нього об'єкта оподаткування й за підставами, встановленими
законодавчими актами. Об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб
є доходи (загальний місячний оподатковуваний дохід, чистий річний оподатковуваний
дохід, загальний річний оподатковуваний дохід) чи їхня частина (є суми, які не
включають у оподатковуваний податком дохід), а також отримання доходу (частіше
це зустрічається в суб'єктів підприємницької діяльності), пов'язане з несенням
витрат. Об'єктом оподаткування, в цьому випадку, буде різниця валових доходів і
понесених витрат, які було пов'язано з одержанням таких доходів. Об'єкт
оподаткування охоплює всі види доходів, отриманих із різних джерел і в різних
формах, незалежно від виду діяльності. В разі нарахування доходів у будь-яких
негрошових формах об'єкт оподаткування визначають як вартість такого
нарахування, визначену за звичайними цінами, помножену на коефіцієнт, який
розраховують за встановленою формулою.
У Законі встановлено декілька ставок податку з
доходів фізичних осіб:
1)15 (13)% від об'єкта оподаткування, яка є
базовою ставкою;
2) 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого
податковим агентом як: процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську
фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); процентний або
дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом, яка є пониженою;
3) 30% від об'єкта оподаткування, нарахованого
як виграш чи приз (крім у державну лотерею в грошовому виразі), або будь-яких
інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, яка є
підвищеною.
Звернемо увагу, що в Декреті Кабінету Міністрів
України «Про прибутковий податок із громадян» ставки прибуткового податку
закріплювалися дещо інакше, а саме визначалася пропорція росту ставки податку
від 10 до 50% залежно від розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу в
мінімальних місячних заробітних платах. Саме таким чином закріплювалася одна з
найбільш традиційних податкових пільг — встановлення неоподатковуваного
мінімуму. Тверду ставку — 20 % — застосовували щодо доходів, отриманих
громадянами не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконання
разових чи інших робіт, здійснюваних на підставі договорів підряду та інших
договорів цивільно-правового характеру, а також доходів фізичних осіб —
суб'єктів підприємницької діяльності, що одержують доходи від здійснення
підприємницької діяльності й поряд із цим мають основне місце роботи.
Платники цього податку мають відповідні пільги. По-перше,
ст. 4 Закону встановлено суми виплат, які не належать до оподатковуваного
доходу, наприклад: сума державної адресної допомоги, житлових та інших
субсидій або дотацій, компенсацій, винагород і страхових виплат; сума доходів,
отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані
Міністерством фінансів України, виграші в державну лотерею; сума збору на
державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування платника податку, які вносять на рахунок його працедавці
тощо. По-друге, платник податку має право на зменшення суми загального
місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України
від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної
пільги, розмір якої визначають виходячи з мінімальної заробітної плати.
По-третє, платник податку має право на податковий кредит, який становить суму
(вартість) витрат, понесених платником податку — резидентом у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб
протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість і
акцизного збору), на суму яких дозволено зменшення суми його загального річного
оподатковуваного доходу. Також слід зазначити, що застосування пільг пов'язано
з певними обмеженнями.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|