Курсовая работа: Податкова система України

Платників акцизного збору законодавство України поділяє на три категорії:

1. За підакцизними товарами й продукцією вітчизняного ви­робництва — суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства та організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиці­ями, філії, відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх ви­робляють. До цієї категорії платників належать і виробники підак­цизних товарів із давальницької сировини, під якою розуміють сировину, матеріали, продукцію, передані їхнім власником без оплати іншим підприємствам для подальшої переробки (цей аспект дуже важливий, тому що досить багато підакцизних то­варів пов'язано з давальницькою сировиною, наприклад, група лікеро-горілчаних виробів і продукти харчування).

2. За ввезеними на територію України товарами — суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію). Редакція ст. 2 вищевказаного Декрету розкри­ває поняття платника вдаліше, ніж попередній варіант ст. 2 Закону України від 18 грудня 1991 року, де платника визначе­но в загальній формі як суб'єкта підприємницької діяльності, який реалізує на території України підакцизні товари.

3. Громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро­мадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Якщо Закон України «Про акцизний збір» від 18 грудня 1991 року в якості об'єкта оподаткування виділяв оборот від реалі­зації на внутрішньому ринку як виготовлених в Україні, так і ввезених на її територію підакцизних товарів (ст. 3), то Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року детальніше регулює цей бік акцизного збору й виді­ляє три основних підходи до визначення об'єкта оподатку­вання:

1.  Обороти від реалізації вироблених на території України підакцизних товарів, що ґрунтуються на вартості використаної підакцизної продукції, виходячи з фактичної собівартості й суми акцизів за встановленими ставками. Під час реалізації підак­цизних товарів і продукції, виготовлених із давальницької си­ровини, їхню вартість визначають відповідно до ринкових цін, що склалися на такі ж або аналогічні товари й продукцію в цьому регіоні за звітний період. При використанні як даваль­ницької сировини підакцизних товарів, за якими вже було спла­чено акциз, суму акцизу, що підлягає сплаті за готовими това­рами, зменшують на суму раніше сплаченого акцизу.

2. Обороти з реалізації товарів (продукції) для власного виробництва. Сюди належить як продукція, яку використову­ють підприємства для виробництва іншої продукції (тобто внут­рішньозаводський оборот), так і продукція для передачі своїм працівникам.

3. Вартість товарів (продукції), які імпортують на митну територію України. Неодмінним доповненням до нормативних актів, що регу­люють механізм акцизного збору, є додаток, що містить пе­релік товарів (продукції), які розглянуто законодавцем як підак­цизні, й закріплює рівень ставок цього збору. Подібний перелік безпосередньо пов'язано з декількома статтями вищевказаного Декрету. Насамперед, звичайно, зі ст. 4, що визначає ставки акцизного збору, де виділено тільки загальні підходи до нара­хування акцизного збору, а конкретизовано за окремими това­рами їх уже в зазначеному переліку. Досить тісно пов'язано це доповнення і з переліком пільг. Рівень ставок акцизного збору дуже різноманітний: від 10% до 300%. Причому, якщо згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про перелік товарів (про­дукції), на які встановлюється акцизний збір, та ставки цього збору» від 26 грудня 1992 року[11] ставки акцизного збору коли­валися від 10 до 85%, то з появою в якості об'єкта оподаткуван­ня митної вартості імпортних товарів у постанові Верховної Ради України «Про перелік товарів (продукції), на які вста­новлюється акцизний збір, і ставки цього збору» від 4 лютого 1994 року[12] ставки акцизного збору збільшилися до 250 — 300%. Використання ставок такого рівня (150 — 200 — 250 — 300%) по­розумівається тим, що в цьому випадку розрахунок йде за імпор­тними товарами у відсотках до митної вартості з урахуванням митної вартості й мита.

Кількість пільг за акцизним збором невелика. Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» закріплено такі види звільнення від акцизного збору:

1.   Під час реалізації підакцизних товарів на експорт.

2.   Під час реалізації легкових автомобілів:

а) спеціального призначення (міліція, швидка медична до­помога) за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів Ук­раїни;

б)  спеціального призначення для інвалідів, оплату вартості яких провадять органи соціального забезпечення.

3. Акцизний збір не справляють під час вивезення з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції.

Обчислювати акцизний збір можуть за ставками в процен­тах до обороту з продажу й у твердих сумах із одиниці реалізо­ваного товару, а також одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу в твердих сумах із одиниці реалізованого товару (продукції). В першому випадку акцизний збір розра­ховують:

—  з товарів, що вироблені на митній території України, — виходячи з їх вартості, за встановленими виробником макси­мальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без. податку на додану вартість та акцизного збору;

—  з товарів, що імпортують на митну територію України, — виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером макси­мальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість і акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).

Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховують до Державного бюджету, а з товарів, ви­роблених в Україні, — до місцевого бюджету за місцем їхнього виробництва й Державного бюджету в співвідношеннях, вста­новлених Верховною Радою України.

У 1996 році в Україні з'явилися акцизні марки. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 року[13] марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким маркірують алкогольні напої і тютюнові вироби, його наявність на цих товарах стверджує сплату акцизного збору. Відповідно до Указу Президента Ук­раїни «Про введення марок акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 18 вересня 1995 року[14] реалізацію на території України імпортних алкогольних напоїв і тютюнових виробів без наявності марок акцизного збору заборонено. У випадку їхньої відсутності товари підлягають конфіскації чи знищенню.

Прибуткові податки

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК

Податок на прибуток є класичним варіантом прямого подат­ку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що справляють із юридичних осіб в Україні, став податок на при­буток, який було введено Законом України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року. Попереднім трьом рокам притаманні коливання законодавця від оподатку­вання доходів до оподаткування прибутку.

   Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року[15] трохи зміщено акценти під час визначення платни­ка. Залишаючи в цілому підходи Закону України від 28 грудня 1994 року, наскрізним критерієм розмежування платників за­конодавець закладає критерії резидентства. Розподіл на рези­дентів і нерезидентів проходить через суб'єктів підприємниць­кої діяльності, бюджетних, громадських та інших підприємств, установ і організацій. Це ж стосується постійних представництв. Виділяють і низку специфічних платників: управління заліз­ниці, установи пенітенціарної системи тощо.

Платниками податку є:

— з числа резидентів — суб'єкти підприємницької діяль­ності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Резиден­ти — юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, пред­ставництва і т. п.), які створено й здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичні представництва, консульські уста­нови та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордо­ном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

—   з числа нерезидентів — фізичні чи юридичні особи, ство­рені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їхнього походження з України, за винятком установ і організацій, що мають дипломатичний статус або іму­нітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Нерезиденти — юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, пред­ставництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створено й здійснюють свою діяльність відповідно до зако­нодавства іншої держави. Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні органі­зації та їхні представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних органі­зацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

— філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат­ників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташо­вані на території іншої, ніж такий платник податку, територі­альної громади.

Деяким спрощенням у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» можна розглядати ст. З, що закріплює об'єкт оподаткування — це прибуток, який визначають шля­хом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відра­хувань. Щоправда, спрощенням це здається тільки на перший погляд, оскільки ст. 4 визначає, що законодавець розуміє під валовим доходом загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні та за її межами. Ця ж стаття регулює склад валового доходу й винятки з нього.

Чинна редакція Закону використовує як основну категорію під час визначення об'єкта оподаткування поняття валового доходу. Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи немате­ріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський) економічній зоні, так і за її межами.

Прибуток підприємств в Україні обкладають за ставкою 25%, яку можна виділити як базову. Українське законодавство підроз­діляє нерезидентів на тих, що не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, й тих, які цю діяльність здійсню­ють через постійні представництва. В ст. 13 вказаного Закону зазначено ставки податків на доходи нерезидентів. У нерези­дентів (які не здійснюють діяльність в Україні через постійні представництва) з доходів, отриманих із джерел на території України, резидент (який виплачує ці доходи) утримує податок і перераховує до бюджету.

   Доходи таких нерезидентів обкладають за наступними став­ками:

від фрахту — 6%;

від страхування або перестрахування ризику, залежно від рейтингу фінансової надійності — 0% або 15%;

від надання рекламних послуг — 20%;

   Від оподаткування звільнено доходи неприбуткових органі­зацій, отримані у вигляді: коштів або майна, що надходять бе­зоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; коштів або май­на, що надходять таким неприбутковим організаціям як ком­пенсація вартості отриманих державних послуг; дотацій або субсидій, отриманих із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах благодійної, у тому числі гуманітарної чи технічної допомоги.

   У разі, якщо доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року, на кінець першого квар­талу наступного за звітним року перевищують 25% від загаль­них валових доходів, отриманих протягом такого звітного (по­даткового) року, то така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою 30% до суми такого перевищення.

   Також звільнено від оподаткування прибуток підприємств, які засновано всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, і майно яких є їхньою власністю, отримане від про­дажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (подат­кового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, складає не менше 50% загальної кількості працюючих і фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25% від суми витрат на оплату праці, що входять до складу валових витрат. Перелік всеукраїнських громадських організацій інвалідів, на підприємства яких поширено цю пільгу, затверд­жує Кабінет Міністрів України.

   Звільнено від оподаткування прибуток підприємств, отри­маний від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямо­ваний на збільшення обсягів виробництва й зменшення роздріб­них цін на такі продукти.

   Платники податку самостійно визначають суму податку, що підлягає сплаті, в податковій декларації, розраховану наростаю­чим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта опо­даткування минулих податкових періодів у разі його наявності, яку вони подають до податкового органу за звітний період, про­тягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду. За звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену деклара­цію, а за результатами звітного року — повну. Форми декла­рацій із цього податку встановлює центральний податковий орган за узгодженням із комітетом Верховної Ради України, що відпо­відає за проведення податкової політики.

Податок сплачують протягом 10 календарних днів, наступ­них за останнім граничним терміном подання податкової декла­рації. Суми податку на прибуток зараховують до бюджетів тери­торіальних громад за місцезнаходженням платника податку.

ПОДАТОК ІЗ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Найважливішим видом податків із фізичних осіб, який при­таманний будь-якій податковій системі, є прибутковий податок. До 2004 року його справляння в Україні регулював Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з гро­мадян» від 26 грудня 1992 року. З 1 січня 2004 року сплату цього обов'язкового платежу здійснюють на підставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року[16], який суттєво змінив механізм його справляння.

   Платниками податку (суб'єктами оподаткування) згідно з вищевказаним Законом є фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства та громадяни іноземної держави —

1) резиденти, які отримують як доходи з джерелом їхнього походження з території України, так і іноземні доходи та

2)  нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їхнього по­ходження з території України. Резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична осо­ба має місце проживання також у іноземній державі, її вважа­ють резидентом, якщо така особа має місце постійного прожи­вання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також у іноземній державі, її вважають резидентом, якщо має тісніші особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інте­ресів) в Україні.

   Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їхнього походження з території України й має дипломатичні привілеї та імунітет, установлені на умовах взає­мності міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, щодо доходів, отримува­них ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяль­ності.

   Об'єкт оподаткування тісно пов'язано з категорією плат­ників податку, тому що обов'язки платника податків виника­ють за наявності в нього об'єкта оподаткування й за підстава­ми, встановленими законодавчими актами. Об'єктом оподатку­вання податком на доходи фізичних осіб є доходи (загальний місячний оподатковуваний дохід, чистий річний оподатковува­ний дохід, загальний річний оподатковуваний дохід) чи їхня частина (є суми, які не включають у оподатковуваний подат­ком дохід), а також отримання доходу (частіше це зустрічаєть­ся в суб'єктів підприємницької діяльності), пов'язане з несен­ням витрат. Об'єктом оподаткування, в цьому випадку, буде різниця валових доходів і понесених витрат, які було пов'яза­но з одержанням таких доходів. Об'єкт оподаткування охоп­лює всі види доходів, отриманих із різних джерел і в різних формах, незалежно від виду діяльності. В разі нарахування доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначають як вартість такого нарахування, визначену за звичайними цінами, помножену на коефіцієнт, який розраховують за встановленою формулою.

У Законі встановлено декілька ставок податку з доходів фізичних осіб:

1)15 (13)% від об'єкта оподаткування, яка є базовою ставкою;

2)  5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як: процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сер­тифікатом, яка є пониженою;

3)  30% від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею в грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, яка є підвищеною.

Звернемо увагу, що в Декреті Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян» ставки прибуткового податку закріплювалися дещо інакше, а саме визначалася про­порція росту ставки податку від 10 до 50% залежно від розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу в мінімальних місячних заробітних платах. Саме таким чином закріплювала­ся одна з найбільш традиційних податкових пільг — встанов­лення неоподатковуваного мінімуму. Тверду ставку — 20 % — застосовували щодо доходів, отриманих громадянами не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за ви­конання разових чи інших робіт, здійснюваних на підставі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового харак­теру, а також доходів фізичних осіб — суб'єктів підприємниць­кої діяльності, що одержують доходи від здійснення підпри­ємницької діяльності й поряд із цим мають основне місце ро­боти.

Платники цього податку мають відповідні пільги. По-пер­ше, ст. 4 Закону встановлено суми виплат, які не належать до оподатковуваного доходу, наприклад: сума державної адрес­ної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компен­сацій, винагород і страхових виплат; сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші в держав­ну лотерею; сума збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податку, які вносять на рахунок його працедавці тощо. По-друге, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, розмір якої визначають виходячи з мінімальної заробітної плати. По-третє, платник податку має право на податковий кредит, який становить суму (вартість) витрат, понесених платником подат­ку — резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, по­слуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість і акцизного збору), на суму яких дозволено зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу. Також слід зазначити, що застосування пільг пов'язано з певними обме­женнями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7