Права і обов'язки сторін, що беруть участь в цивільному процесі

співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про

поняття об’єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту,

передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.

Існування права на захист в матеріальному змісті, пов’язується з

наявністю цивільної охоронюючої правоздатності. Дослідження передумов

виникнення і умов здіснення права на захист в матеріальному змісті має

пряме відношення до науки цивільного процесуального права, чи приводить до

необхідності розглядати ефективність функціонування цивільного

процесуального правовідношення як умови на реалізаію права на захист в

матеріальному змісті. Висновки про про існування в цивільному процесі

захисту в процесуально-правовму змісті дозволяє розкрити суть і

значення провадження по справі і залишення позову без розгляду і уточнення

основи позову ст.139 ЦПК України.

Розглядаю захист як висновок суду по існуванню правового спору,

необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні

дії відповідача в суді першої істанції можуть бути направлені на повне

чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без

винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову

розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і

до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При

цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись

проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по роз’ясненню

прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.

Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої

інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

. Матеріально- правові заперечення і зустрічний позов;

. Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);

. Інші процесуальні засоби.

Захист судом суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом

інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту. Захист

права являє собою висновок юрисдикційного органу про визнання права

позивача чи застосування в його користь інших передбачених законом

способів захисту, висновок юрисдикційного органу про відмову в прийнятті

поданого позову, а також дії по примусовому виконанню винесеного рішення..

Реалізація судом мір цивільно-правової відповідальності являє

собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи

оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи

інший юрисдикційний орган- цим визначається охоронювана природа захисту

цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних

відносин, які при цьому і виникають.

Не погоджуюсь з думкою, що цивільно-правовий захист зводиться

тільки тому, хто за ним звернувся (позивач), можна прийти до висновку про

існування об’єкту захисту і у випадку пред’явлення необгрунтованого

позову. Для них це є – суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес

відповідача. Відхилення позову може означати визнання відповідачем

володарем оспорюваного права, чи його підтвердження (заперечувальний позов

про визнання). Рішенням про відмові в закритті чи зміні правового

відношення захищається юридичний інтерес відповідача. Юридичний інтерес

відповідача подягає у відхиленні позову . Отже, в своєму змісті являє

собою захист чи суб’єктивного матеріального права, чи охоронюваного

законом інтересу. При такому захисті усувається спірність права,

підтверджується суб’єктивне право відповідача і відповідний обов’язок

відповідача, відновлюється правове положення відповідача, яке порушене

необгрунтованим позовом. Це дозволяє виділити відхилення позову в

самостійний спосіб захисту цивільних прав .

Цілями цивільно-правового захисту є :

. стійкість цивільних правовідносин, внесення ясності і правового

положення суб’єктів ;

. зупинення і видалення цивільних правопорушень;

. попередження правопорушень.

Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв’язку з способами її

здійснення, дозволяє зробити висновок, що надання стійкості цивільним

правовідносинам, внесення ясності в правове положення суб’єктів досягається

визнанням, зупиненням чи зміною правового положення і відхиленням позовів.

Присікання і вилучення цивільних правопорушень забезпечується

відновленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням

виконання в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а у

випадках, передбачених законом чи договором – неустойки (штраф, пеня) і

іншими способами. Попередження правопоршників досягається внесенням

ясності в правове положення суб’єктів (а) і усуненню цивільних

правопорушень, відновлення порушених прав (б). Виховання і перевиховання

правопорушників досягається застосування мір цивільно-майнової

відповідальності, а також гласностю процесу і активним участю

громадськістю в захист цивільних прав .

Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою

можливість отримання рішення юрисдикційного органу повне чи чатскове

відхилення позову. Узагальнив погляди, які які були висловлені в

літературі по проблемі права на матеріально-правовий захист, можна

прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за

своїм характером.

Правоздатність суб’єктів цивільного процесу не вичерпується

здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає

можливість суб’єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання

права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у інших

випадках. Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного.

Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення

права на захист в матеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права,

можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як

здатність мати права і обов’язки, так і здатність захистити своє право

чи охоронюваний законом інтерес.

Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права

на захист в матеріальному змісті, то другою передумовою складає

охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у

суб’єкта виникає охоронюване повноваження на захист шляхом визнання права

чи іншої потреби в його захисту у суб’єкта проявляється можливість отримати

захист іншими методами, поряд з визнанням, способами . На основі

розроблених в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як

правоздатність, суб’єктивне право і одностороння правоздатність ( М.А.

Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження

тільки як можливість певної особи отримати захист. Його виділення

обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням

до юрисдикційного органу заінтересованої особи виникає суб’єктивне право на

захист в матеріальному змісті. Виключенням складають випадки оспорювання

позивачем обов’язків в правовідношенні і звернення за захистом

охоронюваного законом інтересу. З порушенням цивільного права по

негаторному позову про визнання і притягненні особи в якості відповідача

його охоронююча правоздатність на захист трансформується в право на захист

в матеріальному змісті. У всіх інших випадках право відповідача на

матеріально-правовий захист виникає на основі цивільної охоронюючої

правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати захист порушеного чи

оспорюваного суб’єктивного права, чи охоронюваного законом зацікавленості

суб’єкту суб’єктивного права і після порушення цивільної справи, за

виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи порушують будь-чиї

інтереси.

Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з

позовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів

державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі

відповідача. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки

його існування обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених

юридичних фактів.

Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної

справи без винесення судового рішення. Ухвала суду про закриття справи чи

про залишенні позову без розгляду як акт захисту містить висновок суду по

питанню про захист по процесуальним підставам. Потреба в процесуально-

правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на

пред’явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК

України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на

пред’явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до

помилкового порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також

наслідком неможливісті продовження правомірно виникнутого процесу так як

позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мирової згоди,

пред’явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136

ЦПК України). Об’єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес

відповідача в закінченні справи без судового рішення, і тим самим до

залишення без вирішння матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному

процесі.

Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і

судової практики і висловлених в літературі суджень приводить до висновку

, що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття

провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п1-9

ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справи справи

судовим органам, чи у наслідок прямого заборонення закона приймає вимоги

до захисту, чи внаслідок відсутності у сторони цивільної процесуальної

правоздатності, чи відсутності юридичного інтересу у особи, яка

звернулась за захистом. Порушення правил підвідомчості робить рішення

незаконним. Приняття до провадження непідвідомчої справи може призвести

і до неправильного його розв’язання судом (ст.132 ЦПК України)

Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі

прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що

виносить рішення по неохоронюючим законом вимогам недопустимо.

Припинення провадження по справі може бути наслідком відсутності

цивільної процесуальної правоздатності у підприємства, організацій,

установ, при цьому навряд чи можна погодитись, що цивільна

процесуальна правоздатність юридичної особи являється специфічною - інакше

прийшлось би визнати право оспорювати об’єму процесуальної правоздатності

юридичної особи як сторону процесу.

Припинення провадження по справі може бути обумовлено відсутністю у

особи, яка пред’явила позов процесуальної зацівленості. Заінтересованим

являється особа, яка звертається за захистом свого права чи охоронюваного

законом інтересу, або вимагаючого захисту прав іншої особи на основі

повноважень, яке надає повноваження довіреністю чи законом.

Звертаючись до процесуально-правової сторони позову захисту -то

ним не охоплюють всі випадки пред’являється судом захисту так як

тотожні заявлених вимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути

вирішений в порядку кримінального судового провадження і третейсим судом,

але по діючому законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в

частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову,

не являється перешкодою до порушення цивільної справи в суді і внаслідок

не тягунть припинення помилкового виникнення провадження по справі.

Підставами, які зумовлюють виникнення у відповідача права на захист

та залишення позову без розгляду, свідчать про помилкове виникнення справи

, чи неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу.

Аналіз підстав процесуально-правової захисту залишення позову без

розгляду показує , що не осягненні всі випадки залишення судом позову без

розгляду у вигляді тотожності заявлених вимог заявлених вимог в справах

по спору між тими ж сторонами, по тому ж предметі і за тих же підстав:

може бути порушено, але ще не розглянуто третейськими судами. Можливо

також, після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і

обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд, і

укласти договір третейського запису. Передбачається, що обставина, яка

перешкоджає розгляду справи і відповідно, яка виступає в якості підстави

процесуально-правового захисту залишення позову без розгляду являється

порушення справи про розірвання шлюбу при відсутності згоди жінки на

на розлучення під час вагітності і на протязі одного року посля

народження дитини, виходя з цього положення потрібно доповнити ст 136 ЦПК

і доповнити цим положенням

Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом

інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти

позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється

позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному

судовому провадженні необхідно вирівняти з правом услякої зацікавленої

особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного

права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед

відповідачів – лише 53% респондерам було роз’яснено їх процесуальні права

і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового

роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі.

Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо

важким справам.

Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні

залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда

порушена за позовом прокурора.

Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто

осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових

справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист

проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа

колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде

залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту

відповідача.

Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність

з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів,

направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на

закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти

позову базуються на багаточисельних повноваженнях. До числа яких

відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні

заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи

первісного позову, наводити докази і вчиняти інші процесуальні дії, щоб

преконати суд в необгрунтованості позову.

Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі

являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, заявлення

клопотання відповідачем.

Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про

повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом.

Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому

будується твердження відповідача про необгрутованість позову (юридичну,

доказові факти, норми права.)

По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі

заперечення діляться на “активні”і “пасивні” (заперечення). Виділення

заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене

потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову,

підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується

доказувати, та захист, не пов’язаний з таким обов’язком..

В залежності від характеру доказової діяльності відповідача,

оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових запречень,

заперечуючий позов доказами:

1. Юридична необгрунтованість позову;

2. Фактична необгрунтованість, яка в свою чергу включає :

. посилку відповідача на правопоглинаючі факти і їх доказування;

. заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових

обставин, чи заперечень доказів позивача.

По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі

позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на

залік, відповідач пред’являє зустрічний позов, не перевищує по розміру

первісного позову і намагається обгрунтувати його фактами і посилками на

закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що

проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача,

пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і

позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде

визнаним обгрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити

вимоги відповідача так як не був пред’явлений позов. В цьому і полягає

недолік запереченя, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових

заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14