Права і обов'язки сторін, що беруть участь в цивільному процесі

заміну видів забезпечення позову вирішується в судовому засіданню. Особи,

які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання,

однак неявка не являється перешкодою розгляду питання про заміну видів

забезпечення. При забезпеченню позову про стягнення грошової суми

відповідач вправі у міру допущених мір забезпечення внести на депозитний

рахунок витребувану позивачем суму (ст.154 ЦПК). З моменту винесення ухвали

про заміну виду забезпечення першочергової ухвали втратившу силу, до

негайного виконання звертається нова ухвала.

Прийняті міри забезпечення позову можуть бути відмінені судом. Це

питання також вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які

беруть участь в справі, про час і місце засідання, однак неявка не

являється перешкодою для розгляду питання. Новою ухвалою суд відміняє дію

тої міри забезпечення позову, припиняючи тим самим дію першочергової ухвали

(ст. 154 ЦПК). Оскільки ухвала про заміну виду забезпечення позову або про

відмову забезпеченню позову можуть бути порушені інтереси інших сторін,

подача приватної скарги чи протест на них призупиняє виконання ухвали.

Першочергово прийняті міри забезпечення позову зберігають свою дію до тих

пір, поки вищестоячий суд не залишить без змін нову ухвалу. Подача скарги

або винеесння протксту на всі інші ухвали на всі інші ухвали по питанням

забезпечення позову не призупиняють виконання ухвали. Якщо ухвала про

забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала

скаргу, строк для подачи скарги обчислюється з дня відомого дня, коли йому

стало відомо ця ухвала (ст.157 ЦПК). Закон допускає можливість оскарження

всіх ухвал по питанням забезпечення позову не випадково, тут сутєво

порушуються матеріальні інтереси сторін, кожна з сторін може понести

збитки із-за несвоєчасних чи неправомірних дій суду. Забезпечення захисту

інтересів позивача, цивільне процесуальне законодавство одночасно надає

відповідачу право на відшкодування збитків, спричинених йому забезпеченням

позову. З цією ціллю суд чи суддя, допускає наданя забезпеченню можливих

для відповідача збитків. Відповідач після вступу у законну силу рішення,

яким в позові відмовлено, вправі вимагати від позивача відшкодуання

збитків, спричинених йому мірами по забезпеченню позову, допущені по

проханню позову.

По справам, які суддя розглядає одноособово, всі питання по забезпеченню

позову також вирішується одноособово.

3.Загальна характеристика заперечень позивача

Заперечення. Роз’яснення відповідача, здатні слугувати його захисту,

можуть відноситься:

. правомірності виникнення процесу чи його продовження , тобто можуть

бути

направлені проти самого розгляду судом даної справи;

. бути направлені проти заявлених позивачем вимог по суті.

. роз’яснення направлені проти розгляду судом справи, мотивовані

неправомірністю виникнувшого цивільного процеса або його

продовження- називається процесуальними запереченнями.

Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на

відсутність права на пред’явлення позову ( в силу, наприклад,

непроінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки

права на пред’явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги

припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може

звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред’явлення позову

(наприклад, на непідсудності справи даном суду) і вимагати у суду прийняття

у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення

справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та

ін.

Процесуальні заперечення в цивільному процесуальному праві, вказують

на такі недоліки процеса, які суд зобов’язани врахувати по власній

ініціативі. Тим не менше надання сторонам можливості звертатись на них

увагу суду слугує суттєвою гаратієютого, що вони будуть усунуті.

Інший вид роз’яснень відповідача, направлених на захист його прав і

законних інтересів, складають роз’яснення, відносячи їх по суті

пред’явлених до нього позовних вимог.

Якщо позива доказів основного позову не пред’явить, то відповідач

вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так

зване заперечення факту, обов’язок доказування яких лежить на позивачу. Всі

ж, як правило, заперечення, звичайно обгрунтовуються відомими висновками,

які наводяться відповідачем аналізом і спростуванням доказів, які

наводились позивачем. Якщо наприклад, позивач в позові про розірвання

договору купівлі- продажу будинку посилається на виявленні їм в цій

будівлі недоліки (несправність водопроводу, обігрівання), то відповідач

заперечуючи проти позову, може доказувати , що представлені позивачем акти,

ніби-то свідчать про неліки будівлі, складені неправильно.

Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними

відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову.

Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може

заперечуватись фактом походженя дитини від іншої особи; факт спричинення

відповідачем шкоди – фактом присутності відповідача в момент причинення

шкоди в іншому місці (алібі) і т.д.

Роз’яснення відповідача можуть відноситись і до правильного

обгрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші

постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від

заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті роз’яснення, які

самі обгрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі

роз’яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180

ЦПК).

Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на

повалення позовних вимог роз’яснень відповідача, основані на юридичних

фактах, наведених відповідачем.

Заперечення у власному змісті можуть мати подвійний зміст та

значення:

1.Вони можуть заперечувати факти основи позову. Так, наприклад, проти

позову про відшкодування шкоди, Причиненого майну, відповідач може

заперечувати, вказуючи на те, що він був уповноважений на причинену шкоду

чи що шкода в дійсності виникла після вини самого позовача..

3. Відповідач може, не заперечуючи фактів основи позову, з якими позивач

пов’язує свої позовні вимоги, навести інші факти, анульовуючі значення

фактів основи позову. Він може привести факти, які перешкоджають

виникнення позовних вимог (так звані правоперешкоджаючі факти),

наприклад, заперечуючи проти дії договора, зробити посилку на

недієздатність одної із сторін при відсутності участі законного

представника. З такою ж ціллю відповідач може привести факти, які тягнуть

за собою припинення раніш виникнутого права позивача (так звані

правопоглинаючі факти). Так, відповідач, заперечуючи проти позову про

стягнення з нього грошових коштів може зробити посилку на сплату їм

боргу чи на погашені строку позовної давності.

Процесуальні заперечення можуть полягати у вказівці суду на

неправомірність виникнення і розвитку процесу, на порушення позивачем

порядку пред'явлення позову, відповідач може вимагати у суду реалізацій

його гарантій по захисту проти позову. Процесуальні заперечення

відповідача звичайно стосуються порушення судом цивільних процесуальних

норм, порушення, які мають бути усунені самим судом. Однак, ініціатива

відповідача по усуненню порушень процесуальних норм служитиме гарантією

реалізації ним своїх прав[24].

Матеріально-правові заперечення—заперечення відповідача проти

задоволення позову. Матеріально-правові заперечення—це підтверджувані

аргументами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги

позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача

на певні правові норми, на правильність їх тлумачення. Деякі відступи від

традиційної класифікації заперечень на процесуальні і матеріально- правові

припускає А. О. Добровольський. До матеріально-правових заперечень він

відносить: заперечення і зустрічний позов. А. О. Добровольський не згадує

про процесуальні заперечення, а називає їх процесуальними відводами[25],

хоча говорить саме про процесуальні заперечення. Своєрідна позиція А. О.

Добровольського пояснюється його структурою права на позов. По суті тут

має місце вживання різної термінології. Суть залишається та сама.

Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це,

передусім, заперечення, які стосуються правомірності виникнення процесу, а

також заперечення з приводу окремих процесуальних дій позивача або суду.

4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ВИНИКНЕННЯ ПРОЦЕСУ

Практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову є

його заперечення проти самого виникнення процесу, проти порушення проти

нього цивільно-правового спору. Не торкаючись ще питань обгрунтованості

переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем,

відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем з позовом

у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.

Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством (ст. 4 ЦПК

УРСР) будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому

законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права

або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про

розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по ній

сприятливого для себе судового рішення. Цій меті позивача протистоїть

протилежна кінцева мета відповідача — спростувати вимоги позивача. Це

спростування переслідує передусім досягнення найближчої мети—доказ

незаконності (неправомірності) виникнення самої цивільної справи у

суді[26].

Широка можливість у зверненні з позовом до суду (ст. 4 ЦПК ) однак не

означає, що будь-яка адресована до суду вимога автоматично приводить до

виникнення процес). Існує ряд обставин (передумов права на пред'явлення

позову і умов прийняття позовної заяви судом), які у кожному конкретному

випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної

справи у суді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судо

чинства[27]

Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи

законність (правомірність) виникнувшої у суді справи. Наука цивільного

процесуального права розрізняє два види передумов права по пред'явленню

позову: позитивні і негативні.

Позитивні передумови — це такі обставини, наявністю яких визначається

правомірність виникнення процесу. Негативні передумови — це обставини,

відсутністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Природно,

що обидва види передумов мають велике практичне значення як для позивача,

так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов'язку доказу цих

передумов для сторін розв'язуватиметься по-різному. Це визначається однією

з найважливіших ознак сторін — протилежністю їх інтересів.

Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач

повинен довести наявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду

та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по

тотожньому позову та ін.). Зовсім протилежний обов'язок доказу у

відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж

повинен довести відсутність позитивних передумов (наприклад

непідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов

(наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.).

Одним з достоїнств цивільного процесуального законодавства є те, що в

законі точно визначено перелік підстав, по яких суддя може відмовити у

прийнятті позовної заяви (ст. 136 ЦПК). Дуже важливо, що цей перелік є

вичерпним [28] і надто широкому тлумаченню не підлягає.

Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної

заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача. Суддя

може відмовити у прийнятті позовної заяви лише у випадках, вказаних у

законі (ст. 136 ЦПК ). З врахуванням тих же підстав позивач має право

наполягати на прийнятті його заяви с\доч. У випадку відмови судді у

прийнятті заяви позивач має право вимагати з цього питання мотивованої

ухвали. Ці ж підстави є найважливішою процесуальною гарантією прав

відповідача Посилаючись на них і доводячи їх наявність або відсутність,

відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього

цивільної справи. Відзначаючи ці дуже істотні права відповідача, ми

звертаємо особливу увагу на те. що тут мова йде саме про процесуальні

заперечення. Матеріально-правові стадії прийняття позовної заяви

розв'язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає

розв'язанню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не

одноосібне суддею[29].

Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який

заперечує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної

справи.

А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність

виникнення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у

судових органах. Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття

«вимога не підлягає розглядові у судових органах» розглядалося обмежено.

Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим органам[30].

Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає

єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про

те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі.

До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому

захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом (громадськими

організаціями, арбітражем і т. д.). Загальні правила підвідомчості, як

відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими

нормативними актами (Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім'ю і т.

д.).

Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як

суб'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24

ЦПК). Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна

допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість

останньому оспорювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до

заперечення відповідача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на

правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі

вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим

шляхом.

Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить

позивачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого

позивачем вибору (розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість

розірвати шлюб в органах РАГСу).[31]

Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок

розгляду спору визначається згодою сторін (співвідношення компетенції і

товариського суду з деяких майнових спорів) у відповідача вже, природно,

відсутнє право цього процесуального заперечення. Поняття “справа не

підлягає розглядові у судових органах “ включає у себе також спори з

неправовою вимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли

вимога все ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йде

про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового

захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди

відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківства по відношенню

до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.[32] Крім того, до неправових

вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в

судовому, ні якомусь іншому порядку[33].

З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені

різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах

(неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого

проти нього процесу3. Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич. Він

вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді,

коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження

цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку, обхід

принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК

[34].

Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності

неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислу приймати

справу до судочинства. Про це свідчать і матеріали судової практики. Так,

наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду Спори

про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах

особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з

метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі5, позови

повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення алиментів, позови до

правозаступників після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності

організації, що ліквідується [35].

Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді

зустрічаються помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14