Понятие и виды цiнних паперiв

такими нормативно- правовими актами: законами України «Про інформацію»від 2

жовтня1992року, «Про основи державної політики в сфері науково- технічної

діяльності» від 13 грудня 1991 року, «Про захист інформації в

автоматизованих системах» від 5 липня 1994 року та рядом інших нормативних

актів.

Відповідно до ЗУ «Про науково- технічну інформацію» наукова –технічна

інформація – це документовані або публічно оголошувані відомості про

вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані

під час науково- дослідної, дослідно-конструкторської, проекто-

технологічної, виробничої та громадської діяльності. Існує два її вииди:

- відкрита науково-технічну інформація;

- науково-технічна інформація з обмеженим доступом (режим доступу

регламентується спеціальним законодавством).

Для надійного правового захисту науково-технічної інформації та її

раціонального використання в Україні створено національну систему науково-

технічної інформації. Її основним завданням є задоволення потреб громадян,

юридичних осіб, держави науково-технічної інформації.

НТІ надається користувачам або на комерційних умовах, або на безоплатній

основі.

На комерційних засадах НТІ надається у таких випадках:

- оогляди, аналітичні і факторичні довідки, інші види інформаційної

продуукції, що готуються на основі аналізу, оцінки та узагальнення НТІ

(за виняткомдержавних замовлень);

- державні органи та служби НТІ, інші інформаційні центри, фірми, установи,

організації, які формують ресурси за рахунок власних коштів12.

Державні органи та служби НТІ, які організовують використанння державних

ресурсівНТІ, здійснюють їїпошук і передачу на безприбуткових засадах, тобто

оплачують лише фактичні витрати на пошук, підготовку та предачу зазначеної

інформаці. На таких самих засадах здійснюється репродуктування друкованих

творів у галузі науки і техніки в наукових, навчальних і освітніх цілях

відповідно до чинного законодавства.

Науковим і науково- технічним бібліотекам НТІ надається безоплатно, якщо

вона потребує спеціального тематичного пошуку або копіювання.

Відносини між власником НТІ та її споживачем визначаються договором1.

Для ефективної і нормальної діяльності субєктів господарювання, а також для

стврення здорового конкурентного кламату важливе значенння має збереження

комерційної таємниці, що має такі ознаки: економічну цінність, секретність,

конфідеційність, не є захищеною авторським або патентним правом,

охороність, не суперечить загальноприйнятим моральним нормам.

Зараз така інформація охороняється такими законодавчими актами:

Кримінальний, Кримінальний прцесуальний кодекси, Кодекс про адміністративні

правопорушення, законами України «Про державну таємнию», «Про підприємства

в Україні», «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматиованих

системах»,»Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про обмеження

монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності». Але не дивлячись на досить широкий перелік законодавчих актів

все таки комерційна таємниця поки що не є захищеною від сторонніх

зазіхань[14].

Нині у нас складається досить парадоксальна ситуація. З одного боку,

здобутки нашого науково- технічного потенціалу не завжди знаходять попит в

Україні, а з другого боку – іноземні агенти намагаються за будь-яку ціну

виловити особливу науково-технічну інформацію і неправомірно заволодіти

нею. Саме цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої

інформації. Тим більше, що далеко не всі види інформації знайшли надійний

правовий захист у чинних законах, а саме це так звані секрети виробництва

(ноу-хау), нерозкрита інформація тощо.

Справа в тому, що патент як правоохороний документ на те чи інше науково-

технічне досягнення має одну досить суттєву владу. Патент оберігає

запатентоване науково-технічне досягнення чи винахід (описаний з врахуваням

всіх його складових ознак) від будь-якого неправомірного втручання третіх

осіб, проте лише в тій країні, яка видала патент. У той же час патент не

забороняє будь-якому внести неістні зміні, які виводять цей результат з-під

охорони патенту. Внесені зміни дають можливість їх запатентувати як новий

винахід і користуватися ним уже як своїм без виплати власникові патенту

першого винаходу будь-якої винагороди. Це явище стало надзвичайно поширеним

у світовій практиці. Патент не стає надійним засобом охорони права на

науково-технічні досягнення.

Саме тому заявники почали шукати ефективніших способів захису винаходів та

інших запатентованих пропозицій. Для цього вони в заявочних матеріальних на

те чи інше рішення його сутність розкривають не до кінця, а одну із ознак

не включають у формулу, залишаючи її не розкритою.

4. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ І МАЙНОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН В

УКРАЇНІ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇЇ ПОДАЛАННЯ

На сучасному етапі проблема захисту цивілиних прав є складовою процесу

реалізації і гарантування демократії в країні, яка стала на шлях ринкових

перетворень. Аналізуючи законодавчу і науково-періодичну базу ми дійшли

висновку, що в нашій країні накраще захищені права привватної власності. Це

пояснюється більш досконалим правовим інститутом, розробленою і дієвою

законодавчою основою, наявність не тільки цивільної, а й інших видів

відповідальності за порушення відповідних прав, широкою судовою правктикою

захисту прав приватної власності.

Та все ж таки обійшлися і без проблем, по-перше – це проблеми економіки

прехідного типу: недосконалість процесу приватизації(зокрема щодо обєктів

нерухомості і землею), відсутність законодавчої регламентації корпоративних

прав, прав на нові інструменти фінансового ринку (наприкладдеривативи), а

по-друге, - проблеми соціального спрямування, повязаних із сталим

менталітетом, не сприйняттям і не розумінням новітніх процесів.

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світ на перший

план, тому більш конкретніше розглянемо їх. Процеси

інтелектуалізаціїдосягли надзвичайно високої інтенсивності. Нині у світі

діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на

патентування; 2000рік доход від продажу ліцензій на запатентовані обєкти

становив 100млрд дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 році[15].

Система охорони інтелектуальної власності може ефективно працювати за

наявності нормативно-правової бази в цій сфері та відповідної

інфраструктури.

За час діяльності Держпатенту (протягом 1995-2000рр) заявниками подано

100тис заявок на видачу охороних документів та наданоправову охору біля 60

тис обєктам промислової власності, в т.ч. видано понад 25 тис. патентів на

винаходи. Частка України у такому показнику, як видача патентів на

винаходи, сладає15% від загальної кількості патентів на винаходи, виданих у

країнахСНД, тобто удвоє більше, ніж загальна кількість патентів,виданих

іншими державамиСНД( за винятком Російської Федерації)13.

Враховуючи нелегку економічну ситуацію в Україні,Держпатент прагне створити

найбільш сприятливі умови для вітчизняних винахідників. Так, сума зборів за

отримання патенту України на винахід, включаючи збори за подання заявки,

провеення еспертизи та видачу петенту, складає 93,5грн., тоді як за

отримання патенту в РФ необхідно сплатити (у перерахунку на гривні ) 249, в

Польщі- 220, в США-4224, вФРН-935, у Франції-1138(суми зборів наведені без

урахування послуг патентних повірених)[16].

Опрацювано механізм і налагоджено процедуру видачі так званих

«коротких»патентів на винаходи, тобто патентів недешевого отримання

патенту особливо зручна для надання проавової охорони винахода, створеним в

результаті виконання науково-дослідних робіт, оскільки протігом такого

короткого строку дії патенту є можливість в наукових установах довести

винахід до промислової реалізації, після чого можна трансформувати

«короткий» патент у звичайний зі строки дії 20 12.

Враховуючи, що ефективність виконання чинного законодавства в сфері охорони

інтелектуальної власності значною мірою залежить від підготовки

спеціалістів, діяльність яких повязана з наданням, використанням та

захистом прав на обєкти інтелектуальної власності, Держпатентом проводиться

робота попідгоьовці іпідвищенню кваліфікації спеціалістів у цій сфері.

У Києві створено інститут інтелектуальної власності і права, що є

координаційним і методологічним центром навчання фахівців у названій сфері.

На першому етапі його діяльності передбачається підготовка нових патентних

повірених, а також викладачів для вищих учбових закладів. Також з інциативи

Держпатенту проводиться міжнародні семінари, галузеві та регіональні

конференції, щодо захисту цих прав4.

Але, не дивлячись на прогресивні тенденції захисту прав інтелектуальної

власнсті в Україні, все ж таки залишаються деякі суперечливі моменти, що

свідчать про не стабільність і не ефективність функціонування системи її

охорони. Ця нестабільність пояснюється, на нашу думку перш за все

погіршенням матеріально-технічних і фінансових умов у інноваційній сфері.

Про це свідчать і такі факти: порівняно з 1995 рокам кількість

винахідників, авторів раціоналізаторських пропозицій і промислових зразків

зменшилась майже на третину, а кількість підприємств,що беруть участь у

створені і використані обєктів інтелектуальної власності, - удвічі. У 2000

році зареєстровано лише 372 договори(185- про передачу прав, 182-

ліцензійні договори про використання прав), при чому преважна більшість –

на товарні знаки(таблиця2) 13.

Таблиця 2

Якісна структура ліцензійних договорів у 2000 році

|Назва ліцензійного договору |Питома вага у загальній кількості |

| |договорів,% |

|1 |2 |

|Ліцензійні договори на |42,8 |

|використання товарних знаків на | |

|лікеро-горільчані вироби | |

|Ліцензійні договори на |7,5 |

|використання товриних знаків на | |

|тютюнові вироби | |

|Ліцензійні договори на |16,6 |

|використання винаходів у сфері | |

|лікеро-горілчаних виробів | |

|Ліцензійні договори на |4,8 |

|вокористання винаходів у сфері | |

|машинобудування | |

|Ліцензійні договори на викорстання|2,4 |

|винаходів у сфері електроніки | |

Отже, як це не парадоксальн, але маючи такий потужний інтелектуальний

потеціал, спостерігається дуже низька частка або взагалі відсутність

ліцензійних договорів у сфері звязку, електроніки, машинобудування,

сільського господарства, медицини.

У структурі охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елемент

комерціалізації запатентованих досягнень, що обумовлює низький показник

високотехнологічного експорту на душу населення, а на роялті і ліцензійні

послуги у 2000 році припадало лише 0,04% українського експорту послуг і

1,27%імпорту2.

Сукупність проблем охорони інтелектуальної власновті, що розглядається

спеціалістами Українського центру економічних і політичних досліджень імені

Олександра Разумкова (далі – УЦЕПД) освітлена у Додатку 2. Цікаво, що за

даними цього ж дослідження більшість громадян України не відносять ці

проблеми до першорядних (Додаток 3). В умовах обмеженої платоспроможності

широких верств населення діють потужні стимули до придбання і споживання

товарівз порушенням права інтелектуальної власності 13.

Попри активізацію зусиль правоохороних органів щодо захисту інтелектуальної

власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим.

Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони

інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Так, міжнародний альянс

інтелектуальної власності поставив Україну однією з перших в списку 58

країн – порушниць прав інтелектуальної власності (особливо це стосується

аудивізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних

виробів). Асоціація виробників програмного забезпечення віднесла Україну до

першої десятки країн – піратів програмного забезпечення із показниками

піратства 89%. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм, Украфна

лідірує в Європі за рівнем піратсва з показником приблизно 95% від обсягу

ринку[17].

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність заклало досить

грунтовані засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої

діяльності. Але воно не завжди послідовне, містить суперечливі положення,

приписи, не узгоджені між собою, певні прогалини тощо.

Уявляється,що найбільш ефективним є захист авторського права і суміжних

прав. ця система визначає дії, визнані порушенням авторського права і

суміжних прав, засоби цивільно-правового захисту цих прав. але головною

особливістю цієї системи є те, що вона значною мірою носить штрафний

(каральний) характер. Але не дивлячись на це кількість порушень авторських

і суміжних прав є значною.

Щодо інших обєктів інтелектуальної власності, то можна зробити висновок про

відсутність в їхньому законодавстві норм відповідальності і зведених всіх

обєктів до одного незахищеного блоку.

На думку доктора юридичних наук, професора, академіка правових наук України

Підопригова О.А. поивинна бути розроблена і прийнята єдина система для

правового захисту права інтелектуальної власності, яка враховує, безумовно,

специфічні особливості окремих результатів інтелектуальної, творчої

діяльності. В основному зазначеної системи бути покладені наступні

принципові положення:

- будь-які зазіхання на право інтелектуальної власності (крім карних і

адміністративних порушень) признаються цивільними правопорушеннями і

спричиняють цивільно-правову відповідальність;

- для захисту права інтелектуальної власності застосовується як загальні

цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права

інтелектуальної власності15.

Отже, принципово новим положенням наведеної системи захисту права

інтелектуальної власності є наявність у ній елементів штрафних санкцій –

конфіскація матеріалів і устаткування, за допомогою яких було здійснено

відтворення творів, виплата компенсацій, стягнення штрафу в прибуток

бюджету. До сказаного варто додати, що закон повинен містити також і норму,

що встановлює сувору відвовідальність порушника, що ухиляється від

виконання судового рішення, прийнятого за фактом порушення права

інтелектуальної власності. За прострочення виконання рішення суду повина

бути встановлена система штрафів відносно до прогресивної шкали залежно від

тривалості прострочення.

Важливе значення для ефективної системи охорони інтелектуальної власності

має процес входження України до Європейського Союзу та до Світової

організації торгівлі. Вступ до Світової організації торгівлі передбачає

виконання всіх договорів і угод цієї організації включаючи положення угоди

з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності(далі угода – TRIPS),

що потребує реформування національного законодавства в сфері охорони

інтелектуалної власності.

В цій угоді під поняттям “охорона прав” розуміють 3 складові : надання,

використання та захист прав на обєкти інтелектуальної вланості.

Законодавство України, яке містить норми захисту прав на обєкти

інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:

- спеціальне законодавство (закони про охорону прав на винаходи, корисні

моделі, промислові зразки, знаки для товарів іпослуг, інтегральних

мікросхем тощо);

- загальне законодавство(ЦКУ,ЦПКУ,ККУ, КПУ, АПКУ, КУпАП);

- митне законодавство (митний кодекс України та інші нормативно –правові

акти з цих питань).

Аналіз спеціального законодавства приводить до висновку, що його норми в

основному відповідють міжнародним вимогам. В результаті дослідження

загального і митного законодавтва встановлено невідповідальність його

положень деяким важливим вимогам.

З цією метою розроблено Концепцію адаптації нормативно-правої бази України

з питань захисту прав на обєкти інтелектуальної власності до міжнародно

визнаних норм. вОна передбачає внесення мінімальних змін та доповнень в

чинне та митне законодавство України, які дозволяють привести його у

відповідальність із вимогам встановленими світовою спільнотою (додаток 4

)[18].

Прирозробці та прийняття систем правового захисту права інтелектуальної

влансоті потрібно виходити з пріоритетності інтелектуальної діяльності в

сучасних умовах. Ми пропонуємо таку базу можливого розвязку цих проблем:

1. забезпечення міжнародно-правових умов;

2. забезпечення розвитку внутрішнього правового поля;

3. організація управління й розвиток інфраструктури у сфері охорони

інтелектуальної власності. На нашу думку, необхідно також розробити

законодавчий акт, який би регулював питання, повязані з діяльностю

представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

На цей час зареєстровано понад 150 патентних повірених;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6