шпори з цивільного права України

потерпілий. Відшкодування шкоди виконується по рішенню особи, керуючого

органу, майно якої рятував потерпілий а при наявності спору – суд.

Суб’єкти: громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди

(кредитор); організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати (боржник).

Зміст зобов’язання складає право потерпілого одержати відшкодування шкоди і

обов’язок організації відшкодувати цю шкоду. Об’єкт зобов’язання –

відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно.

№ 116. Предмет цивільного права.

Предметом цивільно-правового регулювання є: - майнові відносини; - особисті

немайнові відносини. Майнові відносини - це конкретні вольові економічні

відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів

виробництва, предметів споживання й інших матеріальних благ. По змісту

майнові відносини поділяються на дві групи: - відносини власності; -

відносини в сфері товарообігу. Відносини власності, тобто майнові,

відображають існуюче розподіл матеріальних благ між визначеними особами.

Майнові відносини в сфері товарообігу - це відносини, зв'язані з переходом

матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників) до інших (споживачам).

Особисті немайнові відносини. У даному випадку маються на увазі особисті,

немайнові права на блага, невіддільні від особистості: життя, здоров'я,

честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особистість,

здійснюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені права

поділяються на групи: - особисті права, зв'язані з майновими, наприклад

особисті права авторів творів в області науки, літератури, винаходів;-

особисті права, які виникають незалежно від майнових, тобто не зв'язані з

ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність.

№ 117. Дії як об'єкти цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які

дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо.

Термін «дія» у цивільному праві має інше значення. Так, за договором

купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого

майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна

розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи

припинення правовідносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб

вчинені іншими особами. Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо

спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути

відокремлені від самої зобов'язальної особи. Серед дій як об'єктів

цивільних прав особливе місце посідають послуги — певна діяльність, яка

створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб. За допомогою

послуги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом,

має споживну вартість і стає об'єктом цивільного права. Розрізняють три

види послуг: фактичні (договір схову, договір Перевезення); юридичні

(договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких

поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

№ 118. Підстави виникнення та припинення права власності.

Способи виникнення права власності: - первісні, при яких право власності на

майно виникає вперше чи незалежно від прав на нього попереднього власника.

- похідні, при яких право власності на майно переходить від однієї особи до

іншої. До первісних способів відносяться: 1.Переробка (специфікація);

2.Оволодіння; 3.Визнання майна без хазяїна (ст.137 ГК); 4.Реквізиція - це

оплатне вилучення майна, в інтересах суспільства, за рішенням органів

державної влади, при обставинах надзвичайного характеру; 5.Конфіскація -

це безоплатне вилучення у власника його майна за рішенням органів державної

влади у виді санкцій за здійснення правопорушень; 6.Націоналізація -

відчуження майна на користь держави; 7.Приватизація - відчуження майна від

держави. До похідних способів виникнення права власності відносяться всі

договори, спрямовані на передачу майна у власність (договір купівлі-

продажу, міни, постачання, позики й ін.), а також перехід майна в

спадщину. Право власність припиняється при настанні визначених юридичних

фактів: 1.Обставини, зв'язані з припиненням існування об'єкта права

власності (наприклад, загибель власності); 2.Обставини, зв'язані з

припиненням існування суб'єкта права власності (наприклад, смерть

власника).

№ 119. Поняття та види застави.

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого

майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для

гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок

цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка

приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу

закону (застава вантажів у морського перевізника). Договір укладається в

письмовій формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є

нерухомість, транспортні засоби чи космічні об’єкти. Види застави: 1)

іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2)

заклад – застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3)

застава товарів в переробці або обороті – можуть змінюватися предмети

застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4) застава цінних

паперів; 5) застава майнових прав – предметом є належні заставодацю вимоги

за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які

виникнуть в майбутньому.

№ 120. Договір комісії.

Договір комісії – це договір, по якому одна сторона (комісіонер)

зобов'язується з доручення іншої сторони (комітента) зробити за винагороду

для комітента одну чи кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Відмінності договору комісії від договору доручення: комісіонер завжди діє

від свого власного імені; предметом договору комісії являються тільки

угоди. Кконсенсуальный; оплатний; двусторонній. За загальним правилом

комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання третьою особою

укладеної їм угоди. Виключення складають: делькредере – чи порука

поручительство комісіонера перед комітентом за виконання укладеної їм угоди

з третьою особою.

№ 121. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Цивільне законодавство - це сукупність цивільно-правових законів і інших

цивільно-правових нормативних актів, розташованих у визначеному порядку

відповідно до їхньої юридичної чинності.

Основними джерелами цивільного законодавства є: Конституція України від 28

червня 1996 р. (ст.ст. 13, 14, 21, 22, 26, 32, 33, 41, 42, 47, 54, 55, 56);

нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України (Цивільний кодекс

УРСР від 18 липня 1963 р., Закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р.,

Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про

підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., Закон України “Про

господарчі товариства” від 19 вересня 1991 р., Закон України “Про цінні

папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.); Декрети Кабінету Міністрів

України; Укази Президента України; Постанови і розпорядження Кабінету

Міністрів України; нормативно-правові акти міністерств, відомств і

державних комітетів України; нормативно-правові акти органів місцевої влади

і самоврядування України.

№ 122. Довіреність.

Дорученням визнається письмове уповноваження, видане однією особою іншій

особі для представництва перед третіми особами. Доручення може бути видано

тільки дієздатними громадянами і юридичними особами в рамках їхньої

статутної правосуб'єктності. Громадяни у віці від 15 до 18 років можуть

самостійно видавати доручення в межах тих прав, що можуть здійснювати самі.

На інші угоди й інші юридичні дії доручення таких осіб повинна бути

забезпечена згодою батьків, усиновителів чи попечителів. По змісту й обсягу

повноважень представника розрізняють три види доручень. Генеральні

(загальні) доручення - видаються для здійснення угод і інших юридичних дій

протягом визначеного періоду (наприклад, доручення на управління

автомобілем із правом наступної реалізації і передоручення); Спеціальні

доручення - видаються на здійснення ряду однорідних угод чи інших юридичних

дій. До них відносяться доручення на представництво в суді, на одержання

товарно-матеріальних цінностей від вантажоперевізника. Разові доручення -

видаються для здійснення строго визначеної угоди чи іншої юридичної дії

(наприклад, доручення на одержання зарплати за якийсь місяць). Термін дії

доручення визначений ст.67 ГК і не може перевищувати трьох років. Якщо ж

термін не зазначений, то доручення зберігає силу протягом одного року з дня

її здійснення.

№ 123. Право колективної власності.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком

власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може

належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і

державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при

регулюванні індивідуальної власності, колективної, державної власності, а

також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно

приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної,

колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право

спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права

загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному

відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному

власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений.

№ 124. Система цивільного права України.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на

принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах,

товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі

громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного

задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного

цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й

інститути, розміщені у визначеній послідовності.Цивільно-правові норми й

інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного

права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори,

представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює

особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право

власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; -

право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у

виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр

законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 125. Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.

Завдаток - це грошова сума, що одна сторона передає іншій стороні в рахунок

виконання договору на доказ виконання договору і у забезпечення

зобов'язання. Якщо зобов'язання не виповнюється з вини боржника задаток не

повертається, якщо зобов'язання не виконане з вини особи, що взяла задаток,

то задаток повертається в 2-кратному розмірі (ст. 195 ЦК). Функції задатку:

1) Розрахункова, він йде в рахунок оплати майбутнього зобов'язання; 2) є

доказом; 3) Забезпечувальна. Відмінність задатку від авансу. На практиці

розрізняти задок від авансу складно, тому що повинно бути зазначене в

договорі, якщо договір не вказує, що внесена сума є задатком, те це аванс.

Аванс (передоплата) - це грошова сума, що видається в рахунок виконання

належних платежів, тобто виконує двох функцій: платіжну і

доказательственну. Задаток і аванс тільки між фізичними чи особами з їхньою

участю.

№ 126. Поняття цивільного права.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на

принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах,

товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі

громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного

задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного

цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й

інститути, розміщені у визначеній послідовності. Цивільно-правові норми й

інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного

права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори,

представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює

особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право

власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; -

право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у

виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр

законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 127. Право виключної власності народу України.

Ст. 13 КУ: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні

ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її

континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами

права власності Українського народу. Від імені Українського народу права

власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого

самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має

право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно

до закону.”

№ 128. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.

Гарантія (ст. 196 ЦК) - це свого роду поручительство, але яке передбачено

тільки між юридичними особами. Відмінність гарантії від поручительства в

тім, що гарант несе субсидіарну відповідальність, а також тільки між

юридичними особами

№ 129. Договір довічного утримання.

Реальний, оплатний, односторонній. Договір довічного утримання – це угода

сторін, в силу якої одна сторона (відчужуватель) передає у власність іншій

стороні (набувачу) житловий будинок чи інше житлове приміщення, що належить

відчужувателю на праві приватної власності, а інша сторона – набувач,

зобов'язується надати довічне матеріальне забезпечення в натурі у виді

житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Відмінності: предмет –

завжди житлове приміщення; сторонами виступають громадяни; житлове

приміщення за цим договором передається тільки у власність; передача майна

на умові довічного утримання; еквівалентом виступає – забезпечення в

натуральному виді (моральний і матеріальний характер); правова мета:

перехід майна, забезпечення непрацездатного. Відчужуватель: завжди

непрацездатна особа (у силу віку і здоров'я), потребує постійної допомоги з

боку іншої особи. Набувач: дієздатна особа; працездатна особа з постійним

джерелом доходу (з підтвердженням). Двосторонній договір - укладений з

моменту реєстрації його в належному порядку і з моменту передачі

(фактичної) житлового приміщення набувачу. Реальний . Істотні умови:

кількість житлової площі, стан, приблизна оцінка житлового приміщення;

чітко зазначена й обговорена матеріальна допомога, яку буде робити набувач

відчужувателю в майбутньому. Розірвання: відчужуватель - набувач не

виконував чи неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором

(тільки в судовому порядку); набувач - відпала необхідність в одержанні

житлового приміщення; якщо він не може надавати постійну допомогу

відчужувателю. Правові наслідки розірвання: житлове приміщення повертається

назад, витрати не повертаються.Припинення договору у випадку смерті

відчужувателя.

№ 130. Початок перебігу строків позовної давності.

Строк позовної давності починає текти з дня виникнення права на позов, що

виникає з дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про

порушення свого права (ст.76 ГК). Витікання терміну позовної давності

погашає право на позов у матеріальному змісті, тобто на можливість

примусового здійснення порушеного цивільного права, однак не припиняє саме

суб'єктивне право оскільки боржник може виконати свій обов'язок і після

закінчення терміну позовної давності (ст.82 ГК).

№131. Поняття та принципи належного виконання зобов'язань.

Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання –

вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору

чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги,

відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися

від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій,

прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання

вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що

пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання

зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених

вище вимог, воно вважається виконане неналежним чином і кредитор має право

відмовитися від прийняття виконаного. Виконання зобов’язання покладається

на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника,

то саме він повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може

відмовитися від виконаного.

№132. Обмін.

У Ц. кодексі Укр. відсутнє визначення договору міни. За договором міни між

сторонами проводиться обмін одного майна на інше. Кожний хто бере участь у

міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем

майна, яке одержує. Договір міни спрямований на невідворотне відчуження

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10