Курсовая работа: Значення і роль реформи Ехнатона, як втілення єгипетської системи вірувань у Бога Атона

У політичному аспекті Атон був бездоганний «отцем» фараона-деспота, що побажав за допомогою кардинальної релігійної (і політичною) реформи разів і назавжди ліквідовувати всяку можливість обмеження його самовладдя посиланнями на відносне приниження його «синового» положення в світі богів.

Кінець XVIII династії (кінець XV - почало XIV в. до н. є.) - це період, що мав абсолютно виняткове значення в історії єгипетського царства.

Наслідком завойовних воєн царів XVIII династії було зростання багатств знаті і тісно пов'язаного з нею жрецтва; це збагачення підсилював вплив придворної знаті і жрецтва і протиставляло їх царській владі. В результаті почалося нове загострення відносин між фараоном і рабовласницькою знаттю, розбагатілими жерцями, особливо жерцями головного єгипетського храму бога Амона-Ра у Фівах. Загострення вилилося у відкритий конфлікт на початку XIV в. до н.е. при фараонові Аменхотепі IV. Цей фараон провів велику соціальну і релігійну реформу.

Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що спирався на культи стародавніх богів, Аменхотеп IV висунув нове учення, оголосивши єдиним дійсним божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богів були закриті, їх зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараон покинув Фіви і побудував собі в середньому Єгипті, на тому місці, де знаходиться зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», що означає «Небосхил Атона». По назві місця розкопок столиці Аменхотепа IV весь період його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийняв нове ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».

Проте цій релігійній революції не призначено було продовжитися довго. Реформи Ехнатона не могли закріпитися, оскільки пересічні вільні люди не отримали ніяких істотних переваг, наростав опір жрецького стану, що справедливо бачив в релігійній реформі загрозу своєму привілейованому положенню. Фараон жив в своїй новій столиці практично безвиїзно, як в'язень. До кінця життя виникло непорозуміння між ним і дружиною - красунею Нефертіті, і вони почали жити нарізно. Ехнатон помер молодим, на вісімнадцятому році свого правління, не залишивши після себе ні синів, ні фанатично продовжувачів своєї справи. Він усвідомлював що його реформи не були сприйняті. Незабаром після смерті фараона його наступник і зять, зовсім молодий Тутанхамон, був вимушений піти на примирення із знаттю і жрецтвом. Останні відновили колишній порядок, скориставшись незадоволеністю усередині країни, а через чверть століття після його смерті жерці оголошують Ехнатона єретиком, руйнують його місто, а ім'я його викреслюють із списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хроніках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб.

У реформаторському завзятті Ехнатона є ще один важливий аспект. Культ Атона був не тільки рішучим кроком у бік универсалізму, відмови від віри у винятковість, але і Запровадженням послідовного монотеїзму, що суперечило принципам культури Давнього Єгипту і підривало її основи. Тому протидія реформам Ехнатона не могла мати як причину тільки прагнення жрецтва і аристократії зберегти свої привілеї. Це була боротьба за збереження самих підстав даного типу цивілізації. Отже реформа Ехнатона зустрічала протидію і провалилася абсолютно закономірно.

Кінець XVIII династії (кінець XV - почало XIV в. до н. є.) - це період, що мав абсолютно виняткове значення в історії єгипетського царства.

Наслідком завойовних воєн царів XVIII династії було зростання багатств знаті і тісно пов'язаного з нею жрецтва; це збагачення підсилював вплив придворної знаті і жрецтва і протиставляло їх царській владі. В результаті почалося нове загострення відносин між фараоном і рабовласницькою знаттю, розбагатілими жерцями, особливо жерцями головного єгипетського храму бога Амона-Ра у Фівах. Загострення вилилося у відкритий конфлікт на початку XIV в. до н.е. при фараонові Аменхотепі IV. Цей фараон провів велику соціальну і релігійну реформу.

Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що спирався на культи стародавніх богів, Аменхотеп IV висунув нове учення, оголосивши єдиним дійсним божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богів були закриті, їх зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараон покинув Фіви і побудував собі в середньому Єгипті, на тому місці, де знаходиться зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», що означає «Небосхил Атона». По назві місця розкопок столиці Аменхотепа IV весь період його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийняв нове ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».

Проте цій релігійній революції не призначено було продовжитися довго. Реформи Ехнатона не могли закріпитися, оскільки пересічні вільні люди не отримали ніяких істотних переваг, наростав опір жрецького стану, що справедливо бачив в релігійній реформі загрозу своєму привілейованому положенню. Фараон жив в своїй новій столиці практично безвиїзно, як в'язень. До кінця життя виникло непорозуміння між ним і дружиною - красунею Нефертіті, і вони почали жити нарізно. Ехнатон помер молодим, на вісімнадцятому році свого правління, не залишивши після себе ні синів, ні фанатично продовжувачів своєї справи. Скоріш за все, він усвідомлював, що його реформа провалилася.

Ця перша в світовій історії спроба ввести монотеїзм (єдинобжжя) виявилася не вдалою. Храмове і державне господарство при Аменхотепе IV - Ехнатоне поступово прийшло до занепаду; невдало для країни складалася і зовнішня політика: Єгипет позбувся багатьох підвладних йому територій. У цих умовах представникам вищого фіванського жрецтва , навіть не потрібно було вселяти народу думку, що Амон гнівається на фараона-єретика і насилає кару на Єгипет.

Солнцепоклонніння, по суті, проіснувало лише до завершення царювання Аменхотепа IV (1347, по інших хронологиям 1350, 1358 р. до н.е., коли фараон-реформатор помер), бо в багатьох номах Єгипту культ сонячного диска був сприйнятий чисто формально.

Вже наступник Ехнатона, Сменхкара, переносить столицю назад до Фів і починає відновлювати Карнакськиі храмовый комплекс Амона-Ра, немало пострадавший в роки солнцепоклонничества (зокрема, з цього храму брали камінь для потреб ахетатонского будівництва).

Під час првління фараона Тутанхамона, наступнику Сменхкара, фараона-єретика і його атонизм зраджують "анафемі". Незабаром після смерті фараона його наступник і зять, зовсім молодий Тутанхамон, був вимушений піти на примирення із знаттю і жрецтвом. Останні відновили колишній порядок, скориставшись незадоволеністю усередині країни, а через чверть століття після його смерті жерці оголошують Ехнатона єретиком, руйнують його місто, а ім'я його викреслюють із списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хроніках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб.

Тому зображення царственої чети - Ехнатона та Нефертіті - повсюдно знищуються. Проте в мистецтві традиції ахетатонского періоду зміцнилися та мали вплив на формування художніх канонів. На пізніших рельєфах, статуях виразно простежується вплив ахетатонского реалістичного мистецтва.

У реформаторському завзятті Ехнатона є ще один важливий аспект. Культ Атона був не тільки рішучим кроком у бік универсалізму, відмови від віри у винятковість, але і введенням послідовного монотеїзму, що суперечило принципам культури Давнього Єгипту і підривало її основи. Тому протидія реформам Ехнатона не могла мати як причину тільки прагнення жрецтва і аристократії зберегти свої привілеї. Це була боротьба за збереження самих підстав даного типу цивілізації. Отже реформа Ехнатона зустрічала протидію і провалилася абсолютно закономірно.

1.         Дюнан Ф., Лихтенберг Р. Мумии. Путешествие в вечность. – М., 2003.

2.         Карпичечи А.К. Искусство и история Египта. 5000 лет цивилизации. Флоренция, 1997.

3.         Авдиев В.И. Военная история Древнего Египта.т.1.-М., 1948. – С.282-297.

4.         Виноградов И.В. Раннее и Древнее царства Египта // История Востока. Т. 1. Восток в древности. М., 1997.

5.         Глебкин В.В. Мир в зеркале культуры. –Ч.1. – История древнего мира. - М.: Добросвет, 2000. - 256с.

6.         Дейнека Т.А. Идеологическое обоснование внешней политики Египта в XVI-XIV вв. до н.э.// ВДИ. 1990. №2.-С.135-153.

7.         Зубов А.Б., Зубова (Павлова) О.И. Проблема власти царей древнего Египта (К проблеме "восточного деспотизма") // Государство на Древнем Востоке (Сборник статей). М., 2004. С. 204–225.

8.         Кацнельсон И.С. Египет (древний) // Советская историческая энциклопедия. Т. 5. М., 1964. Стлб. 454–462.

9.         Коростовцев М.А. Египтяне древние и современные // ВДИ № 1, М. 1966, – С. 40–46.

10.      Коростовцев М.А. Наследие древнего Египта // Культура древнего Египта. М., 1976. – С. 425–436.

11.      Коростовцев М.А. Спорт в древнем Египте // Культура древнего Египта. М., 1976. – С. 419–424.

12.      Лапис И.А. Культура древнего Египта // История древнего мира. Ч. I. Ранняя древность. М., 1983. – С. 256–275.

13.      Любимов Л. Искусство Древнего мира. — М.: Просвещение, 1971. — С. 54—55

14.      Матье М.Э. «Хеб-сед».// ВДИ. 1956. №3.-С.7-28.

15.      Матье М.Э. Древнеегипетские мифы. – М.-Л., 1956.- С.28-30.

16.      Монте П. Повседневная жизнь египтян во времена великих фараонов.-М., 2000. – С.259-266.

17.      Морз А. Цари и боги Египта.-М., 1998.- С. 31-33.

18.      Морозов А. «Загадка культу Атона» // ВДИ № 5, 1997. С. 148.

19.      Морэ А. Цари и боги Египта.-М., 1998.- С. 18-31.

20.      Нибби А. Дельта Нила и ее значение для понимания древнеегипетской истории // ВДИ № 3, 1991. С. 93–111.

21.      Перепелкин Ю.Я. История Древнего Востока. Зарождение классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации. Часть 2. Передняя Азия. Египет.-М., 1988.

22.      Пиотровский Б.Б. Идеологические формы укрепления царской власти в Древнем Египте // Вопросы научного атеизма и религии.–М., 1976.

23.      Прусаков Д.Б. "Старые дюны" в Среднем Египте // ВДИ № 2, – 1997. – С. 95–99.

24.      Прусаков Д.Б. Взаимоотношение человека и природы в Древнем Египте (автореф. дисс.). М., 1996.

25.      Прусаков Д.Б. Взаимоотношение человека и природы в Древнем Египте Автореф. дисс. Канд ист. Наук. –М., 1996.

26.      Прусаков Д.Б. Концепция социоестественной истории древнего Египта // Лик Сфинкса. Материалы Четвёртой международной научной конференции "Человек и природа – проблемы социоестественной истории". М., 1995.

27.      Прусаков Д.Б. Море и Дельта в древнем Египте: природа и социальная история (к постановке проблемы) // Генетические коды цивилизаций. Материалы Третьей научной конференции "Человек и природа – проблемы социоестественной истории". М., 1995.

28.      Рак И. В. Легенды и мифы Древнего Египта. — СПб., 1997.

29.      Рак И.В.Египетская мифология. - М: Изд-во Терра, 2004. - 320 с

30.      Рецензия: Павлов В.В. // Художник - № 5. - 1967.

31.      Рузаева Н.Г. Древний Египет. Происхождение обрядов и праздников. М., 1997.

32.      Силиотти А. Египет: храми, люди и боги. - М., 2004.

33.      Советская знциклопедия (2-е изд.). Т. 15. М., 1952. - С. 434-446.

34.      Солкин В.В. Египет: вселенная фараонов.-М.,2001.- С.10

35.      Струве В.В. Египет. Древняя история (до арабского завоевания) // Большая Советская знциклопедия (1-е изд.). Т. 24. М., 1932. - С. 371

36.      Струве В.В., Авдиев В.О., Матье М.Э. Египет (Древний) // Большая Советская энциклопедия (2-е изд.). Т. 15. М., 1952. – С. 434–446.

37.      Стучевский И.А. Государственное (царско-храмовое) хозяйство и господствующий класс древнего Египта // Государство на Древнем Востоке (Сборник статей).– М., 2004. – С. 161–186.

38.      Таранов П.С. 120 философов: жизнь, судьба, учение. - Симферополь: Реноме, 1997.– Т.1, 2.

39.      Тураев Б.А. Египет. История (до завоевания арабами) // Энциклопедия Брокгауз и Ефрон. Т.. XIА, 22. СПб, 1894. – С. 523–527.

40.      Фахри А. Пирамиды.-М., 1961.

41.      Хрестоматия по истории древнего мира Под ред. В.В. Струве -. Т. 1-М.,1950.

42.      Шоу Я. Древний Египет. — М., 2006.

43.      Jones J. Towards Mummification: New Evidence for Early Development. // Egyptian Archaeology. 2002. 21.

44.      Lupton C. «Mummymania» for the Masses — is Egyptology Cursed by the Mummy’s Curse. // Consuming Ancient Egypt. — L., 2003.

Додаток 1.Мастаба

Додаток 2.Пирамида Джосера

Додаток 3. Тексты из "Книги мертвых"

Глава о получении ладьи на небесах.Из папируса Ну ( Брит. муз. в"--10477, л. 9).

" Приветствую тебя, о Бедро, живущее в великом Озере северного неба, видимое простым глазом и бессмертное. Я встал над тобой, когда ты взошло подобно богу. Я видел тебя, и я не умер. Я поднялся к тебе и воскрес подобно богу. Я гоготал как гусь, я парил как сокол среди божественных облаков и великой росы. Я совершил путешествие с земли на небо. Бог света укрепил меня с двух сторон " лестницы". Звезды, которые никогда не заходят направили меня по верному пути и помогли избежать уничтожения".

Глава о том, как не попасть на восток в загробном царстве.

Из папируса Ну (Брит.Музей - 10477, л. 6.)

"Приветствую тебя, фаллос Ра отступающий от бедствий своих, в результате противостояния, циклы сохраняют неподвижность миллионы лет."

"Если какой либо член мой будет направлен на восток, то фаллос Ра будет поглощен (вместе с) головой Осириса ".

Глава CL XXV

Из папируса Ани ( Брит. музей в"- 10470, л.29)

"Приветствую тебя, о Тот! Что случилось с божественными детьми Нут? Они затеяли сражение, они продолжают враждовать, они сотворили зло, они создали демонов, они совершали убийства, они вызвали волнения. Поистине во всех их деяниях могущественный противостоял слабому. Да будет на то воля твоя, о могущественный. Тот, чтобы исполнилось то, что приказал бог. Тем. Ты же не творишь зла и не поддаешься гневу, когда они вносят смятение в годы свои, и заполняют свои пространства, и стараются нарушить месяца свои. Ибо во всем, что они делали для тебя, они в тайне творили зло. Я есть твоя табличка для письма, о Тот, и я принес тебе чернильницу твою. Я не отношусь к тем кто творит зло в тайных местах своих, и да не поразит меня зло."

Папирус хранится в британском музее под номером 10188.

«Легенда о боге НЕБ-ЕР-ЧЕРЕ и история сотворения». К сожалению оригинальный текст не указан полностью, а лишь фрагментарно переплетен с пересказыванием самого автора.

Текст более чем интересен, и описывает не только происхождение земли, небес и всего сущего, но также и самого бога. Из текста следует, что повествует сам верховный бог, Неб-ЕР-Чер. Прямой перевод этого имени, "владыка до самого крайнего предела". Суть этого бога предполагает, как считает Бадж, применение понятия "предел" к времени и пространству. И что в действительности этот бог является Вечным Богом Вселенной. Далее Бадж приходит к выводу, что этот бог в точности соответствует тому понятию бога единого, который присутствует во всех современных религиях мира.

Древние египтяне представляли этого бога в виде некоей всемогущей силы, заполняющей все пространство.

В папирусе повествуется, что именно этот бог пожелал создать мир, как он есть сейчас, и подробно описан акт творения, в точности похожий на библейское описание лишь с небольшими отклонениями временного и местного, египетского характера.

ИСПОВЕДЬ ОТРИЦАНИЯ

Папирус Ну

Приветствую Тебя, о Великий Бог, Владыка Истины и Справедливости,

Могущественный Господин: я пришел к тебе!

Дозволь мне созерцать блеск красоты твоей!

Известно мне магическое Имя твое и сорока двух Благородных,

что окружают тебя в великом Чертоге Истины-Справедливости;

в день, когда дают отчет в грехах своих перед Осирисом;

кровь грешников служит ему пищей.

Имя твое есть «Господин-порядка-всей-вселенной-чьи-два-глаза-две-сестры-богини».

Принес я в сердце своем Истину и Справедливость,

ибо изгнал из него я все дурное...

Я не делал худого людям.

Я не был жесток с близкими.

Я не подменял правду неправдою.

Я не посещал злых людей.

Я не совершал преступлений.

Я не заставлял других работать на меня сверх меры.

Я не плел интриг из тщеславия.

Я не бранил тех, кто служил мне.

Я не оскорбил богов.

Я не оставил бедного без пищи.

Богопротивных дел не совершил.

Я не позволял хозяину бить его слуг.

Я не заставлял страдать другого.

Я не был причиной голода.

Не был причиной слез людей, моих ближних.

Я не убивал и убивать не велел.

Я не был причиной болезни людей.

Я не похищал жертвоприношения из храмов.

Я не воровал хлеба богов.

Я не покушался на жертвоприношения, предназначенные священным духам.

Я не совершал постыдных дел в святая святых храмов.

Я не сокращал количества жертвоприношений.

Я не стремился увеличивать свое богатство неправедным путем

и не присваивал чужих полей.

Я не надавливал рукой ни на чашу, ни на коромысло весов.

Я не отнимал молоко от уст младенцев.

Я не уводил чужой скот.

Я не ловил петлёй птиц, посвященных богам.

Я не ловил рыб, завлекая их мертвой приманкой.

Водам текущим я путь не преграждал.

Не потушил я огня, что гореть был назначен.

Я не нарушил законов о жертвоприношениях мясом.

Не завладел я скотом, коль владели им храмы и боги.

Проявлению Божьему я не мешал.

Я чист! Я чист! Я чист! Я чист!

Очищение прошел я, как великий Феникс из Гераклеополя.

Ибо я есть Владыка Дыхания, дающего жизнь каждому Посвященному в день торжественный, когда Око Хора в присутствии Владыки Божественного этой земли торжествует в Гелиополе.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6