Нормы права в системе нормативного регулирования

а) правил поведінки – безпосередньо регулятивних норм, що

відрізняються формальною визначеністю і представницько зобов'язуючим

характером, що встановлюють при наявності відповідних умов вид і міру

охоронюваних і гарантованих державою можливого і належного поводження

учасників суспільних відносин, їх взаємні суб'єктивні права і юридичні

обов'язки. Такі правила поведінки складають велику частину норм правил;

б) вихідних (відправних, установчих) норм, до яких відноситься

норми початку, норми принципи, норми дефініції.

Ці норми, хоча і не є безпосередньо регулятивними, не закріплюють

прав і обов'язків суб'єктів, проте також носять правовий характер:

установлюють загальні початки, вихідні положення і направляють у ньому,

діючи опосередковано, у системному зв'язку і єдності з нормами – правилами

поведінки, деталізується і реалізується через них. Як свідчить практика,

правове регулювання немислиме без органічного сполучення в системі права, в

усьому його галузях відправних (вихідних, установчих) норм і норм правил

поведінки.

Специфічною ознакою правових норм є їхня охорона державою.

Порушення чи обов'язків заборони (правопорушення) волоче застосування

примусових заходів. Цим правові норми відрізняються від норм моралі, норм

громадських організацій і інших соціальних норм, а також від державних

органів, що містяться в деяких актах, закликів і звертань. Примусового

заходу, застосовувані у випадках порушення правових норм, різноманітні:

вони спрямовані на відновлення порушеного права, або на реалізацію

невиконаного обов'язку, а також на покарання правопорушника.

У суспільному житті виділяються різні сфери - ідеологічна,

політична, виробнича, культурна. Відносини соціальних груп і людей у різних

середовищах різноманітні і регулюються дуже специфічними видами норм.

Спеціально варто виділити норми політичні, релігійні, культурні, етнічні,

правові, моральні, моральні. Ці норми формуються на основі прийнятій чи

суспільством тією чи іншою групою ідеології і системи ідеологічних норм.

Ідеологічні норми впливають на всі середовища суспільних відносин і

суспільної свідомості і всі системи соціальних норм.

Політичні й ідеологічні норми регулюють соціально-політичні відносини

між основними структурними групами суспільства, насамперед між такими

соціальними утвореннями як класи, прошарки і т.д. Політичні норми

виробляються, підтримуються, використовуються політичними інститутами і

партіями, що виражають соціально-економічні, політичні, ідеологічні

інтереси і задачі класів.

Система політичних норм впливає на всі сторони життя суспільства, на

всі соціальні відносини, залежності і взаємодії членів суспільства.

Політичні норми не тільки використовуються як регулятори політичних і

ідеологічних відносин між соціальними групами і членами суспільства, але і

впливають на всі інші системи соціальних норм.

Саме в сфері дії політичних норм найбільше яскраво виявляється одне з

основних атрибутивних властивостей соціальних нормативних владність.

Владність соціальних норм означає обов'язковість їхнього виконання.

Соціальні норми – найважливіші кошти реалізації відносин влади,

найважливіші кошти влади. Владність політичних норм підтримується і

забезпечується політичною системою, і в характері владності норм

відображається характер політичної організації суспільства.

Політичні норми є вирішальними факторами організації всього

громадського життя. Тому таке величезне соціальне значення мають вироблення

і неухильне виконання політичних норм.

У суспільстві існують різноманітні відносини і взаємодії між членами

суспільства і між групами, і різні види норм, що регламентують специфічні

відносини і взаємодії між людьми. Такими є, наприклад, норми культурні,

релігійні, етнічні, правові, моральні, моральні. Незважаючи на специфіку

сфери дії і якісних особливостей, ці норми є соціальними в широкому змісті

слова. Крім того, ці види норм часто використовуються соціальними групами й

суспільностями для регулювання соціальних відносин.

Протягом всієї історії релігійні норми і норми, що регулюють

відносини між членами релігійних громад, що сповідають загальну віру,

служили і для оформлення власне соціальних відносин і залежностей між

членами релігійних громад, а також відносини між цілими релігійними

громадами й суспільностями.

Використання релігійних норм для виділення і зіткнення різних

соціальних груп засновано у відомій мері на поширеності в масах і

приступності традиційних релігійних систем норм глибоко укорінених у

вдачах, обрядах, звичаях, культурних і етнічних зразках поводження, способі

життя й у свою чергу що породжують «вторинні» норми конкретних норм

соціального поводження членів громад.

Релігійні норми використовуються в ролі норм політичних не тільки при

оформленні взаємозалежних і конфліктних відносин між різними соціальними

групами. Згадаємо гостру соціальну ситуацію, що виникла в Італії при

проведенні всенародного референдуму про право на розвід. Протидія римської

католицької церкви правовому оформленню ряду соціальних норм, наприклад

норм шлюбних відносин, норм соціально-гігієнічних, превентивних, і

поширення на соціальні відносини людей у цих сферах традиційних норм

католицизму привели країну до серйозних соціальних потрясінь.

При регуляції різних видів соціального поводження широко

використовуються норми етнічні і культурні. У цілому поняття культурної

норми може бути співвіднесене з регуляцією способу життя, укладу, етикету,

з використанням нормативних утворень у рамках обрядів, ритуалів, звичаїв,

вдач і інших форм регуляції соціального поводження членів спільності і

групи як елементів духовної і навіть матеріальної культури різних

суспільств і суспільностей.

Ми вважаємо при аналізі культури приділяти особливу увагу якісно

визначеній структурі спілкування членів даної чи спільності групи, що

обумовлює характер і зміст відносин і взаємодій між членами чи спільності

групи, їхніх відносин до членів інших культурних суспільностей, до світу

вселеної, природі. Культурні норми, більш ніж всі інші види норм,

виробляються відповідно до типу і характеру структури спілкування і для

відтворення і підтримки цієї структури. Включення людини в культуру даної

чи спільності групи. Людина тієї чи іншої національності стає членом тієї

чи іншої етнічної групи, лише засвоюючи і реагуючи у своєму поводженні на

норми цієї етнічної спільності. Це положення може бути поширене на всі

культурні спільності і групи. Так працівник розумової праці, тобто

інтелігент по соціальному стані, інтелігент по суті, лише в тому випадку,

якщо він на ділі реалізує у своє поводженні справді високі моральні

соціальні норми.

Система правових норм – самий формалізований, чіткий, діючий кошт

соціального контролю, використовуваного суспільством для регуляції

відносин, залежностей взаємодій між усіма без винятку членами суспільства.

Відношення членів суспільства до правових норм задано однозначно , можна

сказати з одним ступенем волі « – усі члени суспільства» повинні їх

дотримувати.

Норми моральності і норми моралі представляються нам різними по

цілому ряді ознак. Одним з них є специфіка відносин, що підлягають

регуляції. Загальновизнано, що норми моралі використовується для регуляції

відносин між людьми, відносин людей друг до друга. Системи моральних норм

історичні й обумовлені конкретними обставинами й умовами взаємодії і

залежностей людей у більшій мері, чим які б те ні були інші нормативні

системи, у тім же ступені моральні системи умовні і конкретні. Моральні

норми, складаючись історично, оформляють і регулюють відношення людей до

«абсолюту», співвідносять поводження з абсолютними принципами, еталонами,

ідеалами.

Моральні норми абсолютні, тому що їхнє дотримання об'єктивне

необхідно людству. Будь-яке порушення абсолютних моральних норм завдає

шкоди людству як роду, є злочином проти самої природи людини як суспільної

істоти. Основним критерієм моральності тих чи інших норм є прояв у них

відносини людини до іншого людині і самому собі як до справді людської суті

особистості.

Соціальне призначення моралі – постійно відтворювати відносини

моральної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності служить

необхідною умовою волі вибору і моральної відповідальності особистості

перед суспільством, найважливішим фактором підтримки життєздатності

суспільства, соціального прогресу.

Область відносин, регульованих мораллю, широка. Вона охоплює

поводження і свідомість людини в усіх без винятку сферах громадського

життя: у праці, побуті, політику, науці, у сімейних, особистих,

внутрігрупових, міжкласових і міжнародних відносин. Принципи моралі

поширюються на всіх людей, фіксуючи в собі те загальне й основне, що

складає культуру міжлюдських взаємин і накопичено багато-віковим досвідом

людства. Моральні норми підтримують і заперечують визначені суспільні

підвалини, коштуй і спосіб життя в самій загальній формі. І тому, у силу

громадськості своїх норм, мораль відображає більш глибинні шари соціально-

історичних умов людського буття, виражає його сутнісні потреби.

Як форма суспільної свідомості мораль виконує безліч функцій. Головна

з них – регуляція взаємин між людьми. Моральне регулювання припускає:

а) наявність ідеалу, що виражає представлення чи суспільства класу про

моральну досконалість;

б) систему норм, дотримання яких є необхідною умовою функціонування

суспільства, досягнення їм своїх моральних норм.

Ефективність морального регулювання визначається наступним: наскільки

особистість засвоїла моральні вимоги і наскільки ці вимоги дотримуються нею

свідомо, самостійно, - це найкраще характеризує моральний вигляд людини.

Моральні норми здійснюються повсякденно силою масових звичок, велінь

і оцінок суспільної думки, вихованих в індивідах переконань і спонукань.

Виконання вимог моралі може контролюватися всіма людьми без винятку і

кожним окремо.

Моральні відносини, як видно з попереднього викладу, — складне

соціальне утворення. Конкретно історичний підхід дозволив розкрити

об'єктивні причини їхнього виникнення, їхню соціальну сутність і ту роль,

що вони виконують у системі суспільних відносин.

Розуміння моральних відношенні як самого загального позначення

всіх моральних явищ має принциповий, методологічний зміст. Воно дозволяє

включити в предмет етичного дослідження не тільки моральну свідомість,

систему нормативних розпоряджень, але і реальні вдачі суспільства, практику

морального поводження.

В аналізі моральних відносин особливе значення має застосування вимоги

діалектичної логіки, вимоги про включення практики «у повне «визначення»

предмета дослідження». Включення в характеристику моральних відносин

практики в такому всеосяжному змісті (і як критерій істини, і як орієнтир

на те, що потрібно людині) дозволяє в полицею мері оцінити дійсну роль

моралі в житті суспільства.

Всебічний аналіз і рішення питання про зв'язок теорії з практикою в

етичному дослідженні припускають не тільки історичну характеристику моралі,

не тільки дослідження її соціальних функцій, але і розгляд гносеологічних

проблем моралі, з'ясування зв'язку істини й оцінки, специфіки морального

судження.

У дійсній роботі ми зосередили увагу переважно на розгляді соціальних

функцій моралі, усвідомлюючи, що гносеологія моралі і спеціальний аналіз

мови моралі складають істотну задачу подальшого вивчення моральних

відносин.

У цьому суперечливому розвитку моральних відносин можна зафіксувати

випереджальну роль ідеологічних елементів моральної свідомості, більш

повільний темп, а в деяких випадках і помітне відставання соціально-

психологічного рівня моральної регуляції.

Спроба охарактеризувати моральні відносини як цілісну і складно

організовану систему зв'язана з визначеними труднощами, зокрема з тим, що

не розроблено відповідні методи дослідження моралі. Далі, системний .аналіз

моральних відносин, характеристика механізмів саморегуляції припускає

подальшу розробку спеціальних питань, зокрема, розробку проблеми мотивації,

проблеми становлення і розвитку моральних потреб.

Але якщо ще немає основ для вичерпної характеристики структури

моральних відносин, те попереднє рішення проблеми може бути дано, можуть

бути вичленовані головні елементи, показаний характер їхнього зв'язку,

взаємодії.

Структурний аналіз моралі у відомій мері схематичний, вимагає

прийняття деяких попередніх умов. Так, практичні моральні відносини являють

собою історично сформований спосіб регуляції суспільних і особистих

інтересів. І, хоча в моральній вимозі виражена ідеальна, бажана норма цих

відносин, дієвість моралі визначається не тільки змістом цих вимог, але

насамперед масштабом їхньої реалізації. Тому поділ моралі на моральну

свідомість і моральне поводження у відомій мері умовно. У реальному

історичному процесі вони нерозривно зв'язані, і скорочення сфери морального

регулювання, практичне «падіння вдач» свідчать і про ущербність,

відірваність від дійсного життя тих ідей, що зафіксовані в моральній

свідомості.

Таке ж застереження можна зробити, випереджаючи характеристику

взаємодії ідеологічного і соціально-психологічного рівнів моральної чи

свідомості характеристику суспільної й індивідуальної моралі.

Однак, усвідомлюючи обмеженість можливостей структурного дослідження

моральних відносин, ми відзначаємо і відомі його переваги, особливо в

характеристиці соціальних функцій моралі, у визначенні міри її дієвості,

активності. Облік цих обставин і дав нам право представити на суд критики

деяку попередню схему структури моральних відносин.

Постійне чи задоволення незадоволення порождає імпульси до необхідного

для цих цілей чи активності, навпроти, пасивності в її поводженні. Саме тут

найбільшою мірою виявляється необхідність залучення знань спеціальних

областей правознавства, етики, психології і соціальній психології.

Підставами класифікаціями стосовно до нашого предмета дослідження можуть

бути:

1) спосіб впливу соціальних норм на внутрішній мотив поводження

особистості;

2) характер реакції особистості і суспільства на вибір цього поводження;

3) межі і можливості такого вибору.

Ця проблема соціальної регуляції в рамках даної класифікації здобуває

особливо важливе значення в зв'язку з задачами використання різних видів

соціальних норм у керуванні соціальними процесами рішенні проблем

формування і виховання особистості.

Важливо також враховувати, що в залежності від характеру вимог, що

містяться в них, соціальні норми розділяються на зобов'язуючі, що

дозволяють і забороняють. Причому вони дозволяють (не дозволяють),

наказують робити лише визначений тип чи дій учинків.

Однак не усі вчинки особистості регламентуються соціальними нормами. У

діяльності особистості можна умовно розмежувати три сторони: перша — дія-

операція, друга — індивідуальні вчинки, безпосередньо не обумовлені

суспільством, що не носять характер соціального факту (особисте

поводження), і третя — це соціальні вчинки особистості, чи суспільне

поводження. Лише третя сторона діяльності особистості прямо регулюється за

допомогою соціальних норм.

Соціальні норми виступають як зразки поводження особистості, оскільки

в них визначені границі можливого і припустимого в її поводженні. Норми

містять також мотиви поводження особистості і санкції за їхні порушення.

Соціальні норми відображають «ціннісні представлення людей — членів

суспільства і групи».

Ще одним методологічним питанням дослідження соціальних норм є також

питання про взаємодію всієї системи нормативних регуляторів. Комплексне

дослідження дії системи соціальних норм у їхньому взаємовпливі друг па

друга має принципово важливе значення при вивченні всього різноманіття

мотивів поводження особистості. Адже в реальному житті людини зіштовхується

з цілим комплексом пред'явлених йому вимог. Як сам процес мотивації, так і

суспільна оцінка вчинків провадиться з урахуванням різнобічного характеру

вимозі, що відносяться до тієї ситуації, у якій відбувається той чи інший

акт поводження.

В міру розвитку суспільних відносин і їхньої диференціації, зростання

залежності між особистістю і суспільством, у класовому суспільстві —

особистістю і класом, особистістю і колективом, міжособистісної залежності

— відбувається і розвиток здатності індивіда до абстрактного мислення, а

отже, і до мотиваційної діяльності, до можливості сполучення різних вимог,

у яких виражається багатогранна суспільна взаємозалежність людей.

Будучи відображенням дійсності, соціальні норми, як і будь-який інший

елемент свідомості, мають всі атрибути відносної самостійності й

активності. Вони чи можуть відставати від умов суспільного буття і назрілих

потреб суспільства, чи відповідати їм, чи випереджати їх, у залежності від

цього активно впливати на багато видів соціальної діяльності людей, їхні

суспільні відносини. Роль соціальних норм багатопланова. Це, по-перше,

відображення дійсності, і, по-друге, вплив на неї. Особливість цього впливу

на відміну від інших елементів свідомості в тім, що соціальна норма не

тільки відображає потреби суспільства у своїх вимогах, але і створює уявну

модель дій людей і містить у собі

кошту соціальної оцінки і контролю за реалізацією цих вимозі.

Цим і визначається суспільне призначення соціальних норм, що

виступають, з одного боку, як кошту орієнтації соціальної діяльності, з

іншого боку — як кошту контролю за що він діяльністю. Саме такий зміст

соціальних норм і дозволяє їм бути регулятором суспільних відносин і

поводження особистості.

Однак соціальні норми не є єдиним коштом регулювання соціальних дії

людей. Як такі кошти чимала роль належить суспільним ідеалам, принципам і

цінностям. На відміну від соціальних норм усі вони. відображаючи дійсність,

містять лише основні цілі і кошти суспільного розвитку, не індивідуалізуючи

Страницы: 1, 2, 3