Учебное пособие: Фінанси та фінансова система

Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви мають нейтралізувати дія не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Тема 3. Управління фінансами.

1.  Загальні положення управління фінансами.

2.  Структура органів управління.

3.  Місцеві фінансові органи в системі управління фінансами.

4.  Фінансовий контроль.

1. Загальні положення управління фінансами.

Управління фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами включає об’єкт і суб’єкт управління.

Об’єктом управління є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що утворюються і використовується в усіх ланках державних фінансів.

Суб’єкт управління – це фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств, відомств, об’єднань, підприємств і організацій різних форм власності, апараті Міністерства фінансів і місцевих фінансових органах, податковій службі, контрольно-ревізійному апараті.

Усі зазначені підрозділи фінансового апарату держави мають свої функції, сферу впливу на фінансові відносини в державі.

2. Структура органів управління.

Загальне керівництво і управління фінансами здійснюють вищі законодавчі органи влади – Верховна Ради України та Кабінет Міністрів України. Безпосереднє оперативне керівництво фінансовою системою здійснює Міністерство фінансів України. Його основні положення і функції визначаються положенням “Про Міністерство фінансів України”, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

До функцій Міністерства фінансів України відносять:

- організація роботи зі складання і виконання загальнодержавного бюджету;

- методичне керівництво роботою в галузі бюджетного фінансового планування і фінансування народного господарства;

- ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного державного бюджету;

- підготовка інформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хід виконання бюджетів.

Міністерство фінансів обслуговує такі ланки бюджетної системи, як державний бюджет, державний кредит, міжнародні фінансові відносини та фінанси підприємств.

Серед інших органів управління фінансової системою України виділяють Державну податкову адміністрацію, Контрольно-ревізійну службу, Державне казначейство України, Рахункову палату Верховної Ради України, Аудиторську палату, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Державний комітет з цінних паперів, Пенсійний Фонд, Фонд соціального страхування.

3. Місцеві фінансові органи в управлінні фінансів.

Місцеві фінансові органи включають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності вони керуються законами України, постановами Верховної ради України, постановами і розпорядженнями кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних рад народних депутатів, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України.

Функції місцевих фінансових органів:

- забезпечення втілення державної фінансової політики в відповідному регіоні;

- розробка проектів зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій і на їх основі бюджетів відповідних Рад народних депутатів;

- ведення обліку і складання звітів про виконання бюджетів;

- підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про виконання бюджету;

- підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про хід і підсумки виконання бюджету;

- вирішення питань про відстрочення платежів тощо.

4. Фінансовий контроль.

Фінансовий контроль – це одна з важливих функцій державного управління. Його призначення полягає у сприянні реалізації фінансової політики, забезпечення процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.

Фінансовий контроль являє собою комплекс заходів, здійснюваних державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів. Для здійснення фінансового контролю потрібна правова база, тобто закони і видані на їх основі підзаконні акти органів державного управління.

Об’єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів на цілі економічного і соціального розвитку. Державні контролюючі органи перевіряють використання коштів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто дотримання вимог законів, що регулюють фінансові взаємовідносини різних суб’єктів господарювання з державою, взаємовідносини між господарськими суб’єктами, між державою і населенням.

Метою проведення державного фінансового контролю є пошук резервів зростання фінансових ресурсів за рахунок зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів на виробництво, правильне відображення в господарських операціях їх вартості, виявлення непродуктивних витрат. Влив фінансового контролю на процеси, пов’язані з функціонуванням фінансів, виявляється через фінансові санкції та інші заходи з усунення виявлених недоліків.

Система контролю ґрунтується на принципах, дотримання яких є важливою умовою його високої ефективності. До основних з них належать:

1). Демократичний централізм означає поєднання централізованого керівництва фінансовим контролем з місцевою ініціативою, обов’язкове виконання рішень вищих органів управління, сувору дисципліну і підпорядкованість.

2). Принцип об’єктивності вимагає, щоб висновки контролерів ґрунтувалися на достовірних фактах, аргументованих і встановлених за допомогою беззаперечних доказів, свідчень, а також однакову відповідальність усіх перед законом.

3). Дієвість полягає в ефективності заходів, які вживаються за результатами ревізій і перевірок, в усуненні виявлених недоліків і порушень, в їх попередженні, відшкодуванні заподіяного збитку службовими чи матеріально відповідальними особами.

4). Принцип всеосяжності передбачає поширення контролю на всі галузі і ланки народного господарства, а також на всіх службових та матеріально відповідальних осіб і структури управління. Контролером повинні бути охоплені всі без винятку підприємства, установи та організації.

5). Гласність полягає в найповнішому висвітленні і доведенні результатів перевірок до широких верств населення, трудових колективів з метою залучення їх до активних дій, спрямованих на усунення виявлених недоліків і притягнення до відповідальності винуватців.

6). Принцип безперервності означає систематичний характер контролю за виконанням поставлених завдань і дисципліною виконання за всі періоди виробничо-фінансової діяльності.

7). Плановість покликана забезпечити високу організованість контрольно-ревізійної роботи, сприяти поліпшенню використання праці контролерів та робочого часу, узгодження дій контролерів тощо.

8). Науковість передбачає залучення в цю сферу діяльності висококваліфікованих кадрів, систематичну їх підготовку, вдосконалення методичної роботи тощо.

9). Принцип економічності вимагає здешевлення контролю, зниження витрат на утримання контрольно-ревізійного апарату за рахунок організації раціональної системи економічного контролю, координації та узгодження всіх ланок контрольно-ревізійних служб, всебічного використання можливостей внутрішньогосподарського контролю, окупності витрат на його проведення.

Фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим вимогам і відповідає його поділ.

В організаційному плані фінансовий контроль поділяють на державний, відомчий, а також контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести ВР України, яка здійснює фінансовий контроль при розгляданні і затвердженні  бюджету, а також при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролює законність та ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат. Контроль здійснюється через комісії Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат, контрольно-ревізійна та податкова служби. Вони здійснюють контроль за мобілізацією та використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій та господарських органів.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Об’єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність виробничих структур кожної галузі або групи споріднених галузей, концернів, об’єднань де переважає державна форма власності.

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

За ознакою часу проведення фінансовий контроль поділяють на попередній, поточний і наступний.

Попередній контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Його мета – попередження неправильного і нераціонального використання коштів. Попередній контроль проводять всі органи державного, відомчого контролю та контролю місцевих органів самоврядування.

Поточний контроль застосовується у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити додержання норм витрат, запобігти безгосподарності та непродуктивним витратам. Поточний контроль проводить контрольно-ревізійна та податкова служби.

Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів. Наступний контроль здійснюють всі органи державного, відомчого контролю і контролю місцевих органів самоврядування. Його дієвість і оперативність нижча, ніж вище наведених, але їх поєднання може забезпечити високу ефективність.

Залежно від способу здійснення і організації фінансовий контроль поділяють на перевірки, обстеження, аналіз та ревізії.

Перевірки проводять для дослідження окремих питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншими документами, що підтверджують здійснення операцій. Наслідки перевірок оформлюють довідкою або доповідною запискою.

Обстеження на відміну від перевірки проводять за більш широким колом питань. Його мета – визначити становище, що склалося в окремих напрямках господарської діяльності об’єкта, що обстежується, визначити перспективи їхнього поліпшення і розвитку.

Аналіз, як правило, здійснюється регулярно по всьому колу питань діяльності господарського суб’єкта. Його мета – встановити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового становища.

Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. Ревізії – це метод документального контролю фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, способу документального викриття нестач, розтрат, привласнень, крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії здійснюються контрольно-ревізійними службами. Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах та районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних позабюджетних фондів, розроблення пропозицій та усунення виявлених недоліків і порушень, запобігання їх виникненню.

Надання самостійності підприємствам та організаціям, їх приватизація і створення на їх основі господарських структур різних форм власності привело до необхідності створення органу, в обов’язки якого входило б проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств всіх форм власності, забезпечення консультацій по фінансовим питанням. Таким органом контролю стала Палата аудиторів.

Аудит – це перевірка публічної фінансової звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудиторську діяльність можуть виконувати як громадяни України так і аудиторські фірми, об’єднання, які мають кваліфікаційний сертифікат і на його основі одержати ліцензію. Палата аудиторів не тільки атестує аудиторів та видає кваліфікаційні сертифікати і ліцензій, а й розробляє стандарти і методичні рекомендації, веде облік аудиторів, їх об’єднань та фірм. Вся діяльність аудиторів будується на комерційній основі.

Тема 4. Державний бюджет.

1.  1.Суть та роль державного бюджету.

2.  Доходи державного бюджету.

3.  Витрати державного бюджету.

1.  Суть та роль державного бюджету.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і парозподіл внутрішнього продукту, є державний бюджет.

Державний бюджет - це система грошових відносин, які виникають між державою, підприємствами різних форм власності та галузевої належності, населенням з формування та використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Економічний зміст державного бюджету визначається:

- дією економічних законів;

- суттю та функціями держави;

- системою господарювання та виробничими відносинами.

Відношення, які виникають між державою, підприємствами та населенням в процесі формування та використання бюджетних коштів, називають бюджетними відносинами. Їх структура охоплює економічні відносини, що утворюються між:

- державою та і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

- між державою та населенням у процесі розподілу і перозподілу валового національного продукту;

- між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Бюджетне регулювання визначають як систему перерозподілу грошових коштів між бюджетами, яка полягає в передачі частини ресурсів бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Бюджетне регулювання передбачає законодавчо закріплені відсоткові відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, встановлених на даній території, а також збалансування бюджетів за допомогою між бюджетних трансфертів. Бюджетне регулювання спрямоване на збалансування бюджету, тобто досягнення такого стану, коли видатки бюджету дорівнюють його доходам.

До між бюджетних трансфертів відносять: дотацій, субсидій та субвенції.

Дотації - це грошові кошти, які виділяються з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня і не мають цільового призначення.

Субсидії - це грошові кошти, які мають цільове призначення і виділяються з поточного бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня.

Субвенції - це грошові кошти, які мають цільове призначення і виділяються з бюджету розвитку на засадах дольової участі в фінансуванні витрат, які передбачаються.

В організаційному аспекті державний бюджет є планом утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави. Бюджети складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне порівняння бюджетних даних. Бюджетна класифікація має розділи, параграфи, статті.

 Бюджетна класифікація залежить від певних традицій та структури господарства країни. Наприклад, в Україні видатки згруповані з застосуванням відомчо-галузевих ознак (розділи - народне господарство, соціально-культурні заходи, управління; параграфи - галузі, заходи; статті - заробітна плата, стипендії тощо). Доходи згруповані за принципом предметної класифікації. За основу взято вид платежу, платіж - це розділ (податок на добавлену вартість, платежі з прибутку). Глави - міністерства та відомства, а параграфи - галузі народного господарства. Статті в доходах майже не використовуються.

2.  Доходи державного бюджету

Доходи державного бюджету відображають економічні відношення, які виникають у держави з підприємствами та громадянами в процесі формування бюджетного фонду країни. Формою проявів цих відносин є різні види платежів підприємств та населення до державного бюджету, а матеріальним втіленням - грошові засоби, які мобілізуються до бюджетного фонду. Бюджетні доходи, з одного боку є результатом розподілу вартості суспільного продукту; з другого боку - об’єктом подальшого розподілу вартості, яка сконцентрована у державі. Склад та форми мобілізації грошових засобів залежить від системи та методів господарювання та економічних завдань, які вирішуються суспільством.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1.Податкові надходження – встановлюються згідно чинного законодавства (загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі);

2.Неподаткові надходження:

- доходи від власності та підприємницької діяльності держави;

- адміністративні збори,  доходи від некомерційного та побічного продажу;

- надходження від штрафів та фінансові санкції.

3.Доходи від операцій з капіталом:

- відсотки, які отримує держава від співтовариства з підприємствами та компаніями;

- прибутки НБУ.

4.Трансферти – тобто кошти одержані від інших органів влади, місцевого самоврядування, ін. держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

3. Видатки державного бюджету

Видатки державного бюджету - це економічні відносини, які виникають в зв’язку з розподілом фонду грошових коштів держави та його використання за цільовим, галузевим та територіальним призначенням.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6