Право коллективной собственности на Украине
Право коллективной собственности на Украине
- 2 -
ЗМІСТ
|Вступ | | |3 |
|Розділ |1 |Історія розвітку права колективної | |
| | |власності в Україні.. Обстеження | |
| | |створювання підприємств. |5 |
| |1.1. |Історія розвітку права колективної | |
| | |власності в Україні.. |5 |
| |1.2. |Обстеження підприємств в рамках їх | |
| | |створювання. |9 |
|Розділ |2. |Правове регулювання колективної власності в| |
| | |Україні. |26 |
| |2.1. |Власність кооперативів |27 |
| |2.2. |Власність господарських товариств |35 |
| |2.3. |Об`єкти права власності господарських |59 |
| | |товариств | |
| |2.4. |Власність громадських организацій |64 |
| |2.5. |Власність релігійних організацій |70 |
|Висновки | | |82 |
|Список | | | |
|літератури| | |88 |
- 3 -
ВСТУП
Проблеми права власності в цілому і колективної, зокрема, на сучасному
етапі переходу України до ринкової економіки є надзвичайно актуальними. В
даний час важливим є визначення стимулів для високопродуктивної роботи в
суспільстві. У зв'язку з цим першочерговою задачею представляється
визначення принципових основ правового регулювання права власності як
одного зі способів стимулювання ефективної праці.
Перехід України до розвинутих ринкових відносин богато в чому залежить
від правового забеспечення ринкових форм, від створення належних умов
функціонування суб`єктів господарської діяльності, від суворого додержання
останнимі вимог чинного законодавства України.
Здійснення в Україні економичної реформи істотно змінило правовий,
фінансово-економичний і соціальний стан основної ланки народного
господарства – підприємства, його статус у системі господарського і
цивільного обороту. Замість домінувавших ранійше у всіх галузях економіки
підприємств, що базуються на державній власності, виникли і функціонують
міліони підприємств що базуються на приватній, змішаній, колективній формах
власністі. Ринкові механизми, що набирають силу, ставлять підприємства в
принципово нові відношення з державою (бюджетом) і єкономичнимі свободами,
що господарьють у здійсненні діяльності підприємств встановлюються і нові
економико-правові регулятори.
Основні засади ринкової економики передбачають повну господарську
самостійність підприємств, що функционують у нородному господарстві,
вступаючи при цьому в різноманітні виробничи, господарськи та інші з`вязки.
Всі ці суспільни відносини (як між підприємствами – беспосередними
товаровиробниками, так і між іншіми державними та іншіми органами)
потребують правового регулювання, завдяки якому вони набувають характер
правовідносин.
Ринкова економика породила різноманітні організаційні форми підприємств:
- господарськи товариства;
- 4 -
- виробничи кооперативи;
- приватні і казенні підприємства.
Виникла необхідність урегулювання правового статусу об`єднань,
підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів, та т.д.),
встановлення правового режиму вільних (спіциальних) економічних зон та
вивчення правового режиму іноземного інвестування.
Мета дипломної роботи – проведення теоретичного дослідження практичної
роботи і вивчення досвіду практичної роботи права колективної власності на
підставі чинного законодавства України.
Об`єкт дипломної роботи – проблеми права власності на сучасному єтапі в
Україні.
Предметом досліджень дипломної роботи – є комплєкс суспільних відносин в
сфері права колективної власності в Україні.
Завдання дипломної роботи:
- дати загальний огляд історії розвіття права колективної власності в
Україні;
- розкрити поняття суб`єктів та об`єктів колективної власності;
- підстав виникнення права колективної власності;
- проаналізувати об`єкти права власності колективу арендарів;
- проаналізувати об`єкти права власності колективу колективного
господарства;
- проаналізувати об`єкти права власності колективу господарського
товариства.
Диплом має значну логіку побудови та зміст. Логічна структура роботи
охоплює широке коло питань, пов`язаніх з правом колективної власності в
Україні.
Розділ І даного диплому “Історія розвітку права колективної власності в
Україні. Обстеження створювання підприемств” знайомить з історією розвітку
права колективної власності та охоплюе широке коло питань, пов`язаніх з
процесом створення підприємства.
Розділ ІІ даного диплому “Правове регулювання права колективної
власності в Україні” предбачає вивчення стану правового регулювання
колективної власності в Україні на сучасному єтапу розвітку.
- 5 -
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВІТКУ ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ
ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ. ОБСТЕЖЕННЯ СТВОРЮВАННЯ
ПІДПРИЄМСТВ.
1.1. Історія розвітку права колективної власності в Україні.
Реформуванню відносин власності в Україні сприяло прийняття "Декларації
про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 р., що заклала
політико-правові, соціально-економічні основи побудови Української держави,
а також Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" від 3
серпня 1990 р., яким, зокрема, була визначена розмаїтність форм власності
(державної, колективної, індивідуальної - особистої чи приватної).
Прийняттям цих основних актів був закріплений інститут права колективної
власності в Україні.
З цього погляду варто звернути увагу на те, що Конституція УРСР 1978 р.
установлювала дві форми власності: державну (загальнонародну) і колгоспно-
кооперативну. Остання являла собою власність відповідних колективів, тобто
колективну власність.
У жовтні 1990 р. дія розділу Конституції 1978 р. про економічну систему
була припинена, а 7 лютого 1991 р. був прийнятий Закон України "Про
власність", четвертий розділ якого присвячений регламентації права
колективної власності. Основні положення даного закону зіграли значну роль
у формуванні ряду законів ринкового напрямку в Україні: "Про
підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарчі товариства"
і ін. Основними його рисами є визнання розмаїтності форм власності,
установлення їхньої рівноправності, надання власникам волі дії у відношенні
приналежного їм майна. За окремими виключеннями цей Закон (п.4 ст.2)
установив три форми власності: приватну, колективну і державну.
Якщо в питаннях трансформації приватної і державної власності мається
визначена ясність, то проблеми колективної власності викликають теоретичні
суперечки.
- 6 -
Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України не внесло ясність у
рішення даної проблеми. Розглянемо її з наукового погляду.
Одні автори (О.С. Шемшученко, В.І. Семчік, В.3. Янчук, Ц.В. Бичкова)
вважають, що право колективної власності повинне бути передбачене в
законодавстві, інші (А.В. Дзера, О.А. Підопригора, Я.М. Шевченко,
І.Т. Пукшін, В.В. Янчук) - що права колективної власності не існує, а
мається лише право приватної загальної власності. З останньою думкою навряд
чи можна погодитися. Адже існують різні суб'єкти колективної і приватної
власності (суб'єктом права колективної власності є недержавні юридичні
особи, а суб'єктом права приватної власності - громадяни). Від права
загальної спільної власності право колективної власності відрізняється по
кількості суб'єктів і порядку здійснення правомочий власності, для права
загальної спільної власності характерна безліч суб'єктів і спільність
об'єкта, у той час як право колективної власності може належати одному
суб'єкту. Правомочності загальної власності здійснюються за спільною згодою
всіх учасників (ст. З ЦК України), тоді як право колективної власності – по
більшості голосів.
У юридичній літературі також ведеться дискусія про суб'єктів відносин
колективної власності. Одні учені вважають, що в колективній власності
кожен учасник має свою "частину", що дозволяє йому одержувати пропорційну
частину загального прибутку і разом з іншими учасниками розпоряджатися і
керувати загальним майном. Інші відстоюють точку зору, що коли власником є
колектив, те його учасники не є власниками, тобто, колективна власність —
цілісна, єдина і неподільна, вона повинна належати всьому колективу без
виділення паю чи частини окремих осіб, інакше розмивається колективний
характер і власність перетворюється в кооперативну, колективно-
індивідуальну. Друга точка зору представляється недостатньо обґрунтованою,
тому що при колективній власності можливо буде трохи змінена тріада
"володіння - користування - розпорядження", але головним залишається
володіння кожним членом колективу своєю часткою майна з одночасним
користуванням і розпорядженням усіма його членами часткою майна кожного з
них. Об'єднання членами свого майна не викликає в такому випадку втрату від-
- 7 -
ношення індивідуума до його частки як до своїй. Головної залишається
можливість виділити і привласнити свою частку майна в будь-який час, чи
лише після виходу з колективу власників. При цьому виділення майна може
здійснюватися, як правило, тільки у фінансовій формі, тоді як матеріальна
форма майна спільної власності залишається неподільної.
Супротивники права колективної власності у своїх доводах спира-
ються на те, що в юридичній практиці закордонних країн, як правило,
закреплено дві форми власності — приватна і публічна. Однак слід зазначити,
що, розглядаючи основні підходи до проблем власності з економічної точки
зору, ми бачимо, що автори закордонних економічних праць практично не
досліджують проблему права власності. У відомих українському читачу
"Экономиксах" П. Самуельсона, працях К. Макконела і С. Брю використовується
поняття форми господарювання і на цьому будується економичний аналіз, у
першу чергу через призму эфєктивністі, тобто юридичний аспект у них
відсутній зовсім.
Більш детальне вивчення закордонного досвіду дозволяє констатувати, що
при формальній відсутності в розвитих країнах правової категорії
колективної власності, колективна форма господарювання існує і доводить
свою життєздатність. Так, нині в США мається 11 000 підприємств, що чи
цілком викуплені колективом, чи мають кінтрольний пакет акцій. На цих
підприємствах (де зайняте близько 10 % працуючого населення країни), крім
високих заробітків, у середньому в два рази вище темпи росту продуктивності
праці, на 50 % вище прибуток, тут утвориться втроє більше повних робочих
місць, якщо порівняти з приватними підприємствами. Це великі фірми,
більшість капіталів яких знаходиться у власності їхніх працівників:
"Паблікс Супермаркєтс" — 65 000 робітників; "Хєлф Траст" — 30 000
робітників; "Элвєр" — 13 500 робітників і т.д. Проведене у 80-х роках серед
населення США опитування показало, що 8 % населення хотіли б працювати на
державних підприємствах, 20 % - на приватних та акціонерних підприємствах і
66 % -на підприємствах, що контролюються самими працівниками.
В Іспанії вже кілька десятиліть працює Мондраторська група чисельністю
- 8 -
більш 21 000 працівників.
На загальну кількість обсягу продукції кооперації, що випускається,
наприкінці 80-х років приходилося 8 % від загального роздрібного
товарообігу. Великобританії, 18 % від торгівлі продуктами харчування. У
Норвегії кооперація в загальному національному товарообігу складає 11 %, а
у Швеції — 20 %, у Швейцарії послугами кооперативів користуються біля 90 %
населення країни.
У країнах Загального ринку у виробничих кооперативах нараховується
близько 1 000 000 робітників , а всього в кооперативному секторі, що
вважається колективню формою господарювання, - біля 2 500 000 робітників.
Можна констатувати, що ці підприємства досить надійно утримуваються в
розвитому конкурентному середовищі змішаної економіки. Деякі дослідження
вказують на те, що продуктивність праці на них у 10-15% вище, ніж на
підприємствах інших типів.
Для реагування на виникнення і розвиток колективних форм господарювання
в США діє Національний центр утворення колективних підприємств; прийнята
визначена кількість нормативних актів, що сприяють їх становленню і
розвитку.
Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що право колективної
власності не належить ні до державної, ні до приватної власністі, воно
цілком вписується в режим ринкових відносин, але має свою специфіку, свої
особливості, нарешті, свою історію.
В Україні право колективної власності було традиційним. До Жовтневої
революції в сільській місцевості була общинна власність на землю. Сільські
споживчі суспільства на загальній власності діяли ще з 80-х років минулого
століття.
Невже тепер, в умовах побудови правової держави та демократизації
громадського життя потрібно відмовитися від однієї з недержавних форм
власності, для того щоб нібито погодити букву законодавства зі стандартами
країн Європейського Союзу?
Неупереджений аналіз ситуації навколо колективної власності дає
підставу затверджувати, що незважаючи на невизначеність і дискусийність
самого поняття колективної власності в загальноприйнятому в суспільстві
понятті, вона
- 9 -
реально існує на практиці. Поряд з державною і приватною - мається
колективна власність, до якої належать акціонерні підприємства і
підприємства, котрі викуплені трудовими колективами, а зараз також
підприємства, що орендують державне майно.
Колективна власність — явище об'єктивне, як і об'єктивне прагнення людей
до колективного господарювання. Колективна (чи кооперативна) власність
існує у всіх країнах, хоча вона не скрізь законодавчо закріплена в
конституційному порядку. Думаємо, що виживуть і будуть розвиватися ті з
форм власності, що виявляться більш життєздатними, пристосованими до умов
господарювання.
1.2. Обстеження підприємств в рамках їх створювання.
Принципи створення підприємств.
Створення підприємства базується на визначених принципах,
регульованих нормативними актами, цивільним законодавством, законами про
окремі організаційно-правові форми юридичних осіб, що можуть функціонувати
в українській економіці, а також у залежності від форми власності на майно:
на праві власності, праві господарського володіння, праві оперативного
керування.
Необхідність створення підприємства ґрунтується економічною
доцільністю, матеріальними умовами, принципами для заснування
підприємства, а також можливістю виконання найважливішої суспільної функції
- виробництво товарів (виконання робіт і надання послуг) відповідно до
потреб ринку.
Термін "створення" являє собою правове поняття, яке включає врегульовані
правом умови фактичного виникнення та легалізації підприємства в статуті
правового господарюючого суб'єкта.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують
підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство
визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Вони визначені Законом
"Про підприємства в Україні", Законом України "Про підприємництво" та
Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи,
в тому числі
- 10 -
- і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами
про їх окремі види.
Створення нового підприємства (незалежно від форм власності і його
майбутніх власників) проходить, як правило декілька етапів:
1) виникнення ідеї про створення нового підприємства, необхідного для
виробництва конкретних видів продукції, товарів (робіт, послуг);
2) вивчення ринку, на задоволення потреб якого повинно працювати
підприємство;
3) добір співзасновників підприємства;
4) визначення фінансових джерел, необхідних для формування статутного
капіталу (статутного фонду), необхідного для початкового етапу
функціонування підприємства;
5) розробка установчих документів і бізнес-плану;
6) проведення організаційних заходів щодо створення підприємства в
залежності від організаційно-правової форми і форми власності;
7) здійснення державної реєстрації підприємства, одержання необхідних
рахунків у банках;
8) виготовлення печаток і штампів;
9) постановка на урахування в органі державної податкової служби й
ін.
Важливе місце в процесі створення підприємства має добір керівних
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
|